Читати книгу - "Королівство шахраїв"

він точно знає, яким важливим може бути Кувей Юл-Бо для майбутнього його країни. Скажімо, король не довіряє нікому, крім себе, домовлятися про такі справи, але також йому відомо, як небезпечно подорожувати під власним ім’ям, коли в його країні панує неспокій, а він сам не має спадкоємця і спадок Ланцових абсолютно незахищений.

— Тож гіпотетично, — підхопив Каз, — до вас можна звертатися «Ваша Величносте»?

— І ще безліччю барвистіших імен. Гіпотетично. — Корсар кинув на Каза оцінювальний погляд. — А як ви дізналися, що я не той, за кого себе видаю, пане Бреккер?

Каз здвигнув плечима.

— Ви розмовляєте керчинською, як носій мови, та ще й заможний носій. Ви не розмовляєте так, як ті, хто водять товариство з моряками й вуличними розбишаками.

Корсар злегка повернувся, не зводячи з Каза очей. Його безтурботність зникла, і тепер він мав вигляд людини, яка може командувати арміями.

— Пане Бреккер, — звернувся він. — Казе, якщо я можу вас так називати. Я опинився у вразливому становищі. Я король країни з порожньою скарбницею, яку оточили вороги. У моїй країні також є сили, які можуть ухопитися за першу-ліпшу нагоду заявити про власну могутність.

— Ви намагаєтеся сказати, що будете ідеальним заручником?

— Гадаю, викуп за мене буде значно меншим, ніж ціна, назначена за голову Кувея. Правду кажучи, це трохи вдарило по моїй самооцінці.

— Не схоже, щоб ви від цього страждали, — зауважив Каз.

— Штурмгонд — вигадка моєї юності, і його репутація досі непогано служить мені. Я не можу торгуватися за Кувея як король Равки. Сподіваюся, що ваш план спрацює так, як ви хочете. Але якщо цього не станеться, з точки зору дипломатії та стратегії мій програш здаватиметься принизливою помилкою. Я братиму участь в аукціоні як Штурмгонд або не братиму взагалі. Якщо це проблема...

Каз поклав руки на ціпок.

— Поки ви не намагаєтеся обдурити мене, можете називатися хоч королевою фей Істамеру.

— Надзвичайно приємно, що я можу вибирати. — Король знову кинув погляд на місто. — Чи існує вірогідність, що це спрацює, пане Бреккер? Чи я ризикую долею Равки й усіма гришниками світу, повіривши гонору й талантам балакучого вуличного шибеника?

— Ризикуєте більше ніж трохи і тим, і тим, — погодився Каз. — Ви ризикуєте країною. Ми ризикуємо нашими життями. Схоже, це чесна угода.

Король Равки простягнув руку.

— Угода є угода?

— Угода є угода. — Вони потисли руки.

— Якби міжнародні угоди підписувалися так само швидко, — замріявся король, його безтурботний корсарський вираз обличчя повернувся, наче маска, куплена в Західній Клепці. — Я збираюся випити чогось і прийняти ванну. Неможливо носити на собі більше бруду та нечистот. Як сказав повстанець принцові, «це погано для конституції». — Він струсив із вилоги невидиму порошинку й повагом виплив із солярію.

Тепер Бреккер пригладив волосся і вдягнув піджак. Важко було повірити, що скромний канальний щур уклав угоду з королем. Він подумав про зламаний ніс, що надавав корсарові вигляду людини, яка побувала в численних мордобоях. Наскільки Казові було відомо, так і було, але короля, імовірно, перекроїли, щоби спотворити його риси. Непросто залягти на дно, якщо твоє обличчя хизується на грошах. Урешті-решт, король він чи ні, Штурмгонд був по-справжньому видатний дурисвіт, і значення мало лише те, що його люди виконають свою частину роботи.

Каз подивився на годинник — попівночі, пізніше, ніж йому хотілося б — і вирушив на пошуки Ніни. Він здивувався, побачивши, що в коридорі чекає Джаспер.

— Що таке? — запитав Каз, його мозок невпинно намагався прорахувати все, що могло піти не так, поки він спав.

— Нічого, — озвався Джаспер. — Тобто нічого страшнішого, ніж завжди.

— То чого тобі треба?

Джаспер ковтнув слину і сказав:

— Матаяс віддав тобі залишки парем, еге ж?

— То й що?

— Якщо щось станеться... на аукціоні будуть шуанці, можливо, Кхерґууди. Від цього завдання занадто багато залежить. Я не можу знову підвести батька. Парем потрібен мені як засіб для підстрахування.

Каз довгу мить дивився на нього.

— Ні.

— Чому, у біса, ні?

Розумне запитання. Віддати Джасперові парем було б кмітливим ходом, практичним ходом.

— Твій батько більше переймається через тебе, ніж через якийсь клаптик землі.

— Але...

— Я не дозволю тобі зробити із себе мученика, Джасе. Якщо один із нас упаде, упадемо ми всі.

— Я мушу сам зробити цей вибір.

— Проте, схоже, що його роблю я. — Каз попрямував до вітальні. Він не збирався сперечатися із Джаспером, особливо тоді, коли сам не був певен, чому спочатку сказав «ні».

— Хто такий Джорді?

Каз зупинився. Він знав, що це запитання прозвучить, та однаково було досі важко чути братове ім’я.

— Дехто, кому я довіряв. — Він озирнувся через плече й ззирнувся поглядом із Джасперовими сірими очима. — Дехто, кого я не хотів утрачати.

Каз знайшов Ніну й Матаяса, які поснули на багряній канапі у вітальні. Чому двоє найбільших людей у команді обрали собі найменше місце для спання, він і гадки не мав. Каз штурхнув Ніну ціпком. Не розплющуючи очей, дівчина спробувала відмахнутися.

— Встань, прокинься, пробудися!

— Іди геть, — пробурмотіла дівчина, ховаючи голову на Матаясових грудях.

— Ходімо, Зенік. Мертві почекають, а я ні.

Нарешті Ніна підвелася й узула черевики. Вона змінила червону кефту на пальто і штани, у які була вбрана під час катастрофічної халтури, якою виявилася робота на Солодкій Жилі. Матаяс спостерігав за кожним її рухом, але не попросився супроводжувати їх. Він знав, що його присутність лише посилить ризик бути виявленими.

У дверях з’явилася Інеж, і вони мовчки попрямували до ліфта. На вулицях Кеттердама діяла комендантська година, але цього неможливо було уникнути. Їм доведеться розраховувати на удачу і здатність Інеж перевіряти, чи немає попереду патрулів міської варти.

Вони вийшли з готелю через затильні двері й рушили до промислового району. Просувалися повільно, манівцями обходили блокади, ішли й зупинялись, поки Інеж зникала та знову з’являлася, змахом руки віддаючи їм сигнал почекати або направляючи їх іншим шляхом, а потім знову зникала.

Нарешті вони дісталися до моргу — ніяк не позначеної сірої кам’яної будівлі на межі району складів, перед якою ріс садок, за яким уже давненько ніхто не доглядав. Сюди привозили лише тіла багатіїв, щоб підготувати їх до перевезення й поховання за містом. Жалюгідної купи людей,