Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

Цю подорож до Карпат я запам’ятала на все життя. Особливо останній день перебування на турбазі й дорогу додому. Я божилася собі, що  ще раз куди-небудь  з цією ордою точно не поїду.  Нехай мене закидають чимось  важким, як ще хоч раз така ідея відвідає мій  жертовний мозок.
Ранок. Усі сиділи в їдальні й дружно дивилися на мене очима загнаного зайця, за яким бігли всі хижі звірі лісу одразу, а він втік і тепер не знає, що робити: радіти чи здихати, бо дико втомився. Не одразу зрозуміла, що причина – манна каша у тарілках. Привіталася, швидко порахувала, всі дев'ятнадцять, дякувати Богові, сіла за стіл до дівчат, взяла ложку й давай їсти манну кашу. Вона була трохи з душком, бо, видно, підгоріла. Але я таку навіть більше любила з самого дитинства. Окрім мене та Гоші Задорожного, ніхто не їв. Не помітити такого ставлення до манки не можна було.

—     А що за бунт на кораблі? - запитала цілком серйозно, хоча причина вже була зрозуміла. Згадала дитячий садок – та сама картина. Всіх  сварять, а Соня – молодець, кашу їсть, тільки щоки надимаються. Нянечки любили тих дітей, які добре їли.

—    Це, звичайно, добре, що ви, мамо Соня, всеядна, але ми якось не харчуємося оце таким, - і Рома зневажливо перевернув тарілку, показуючи мені кашу, наче в тарілці було щось інше. Хотіла  дорікнути, що чіпси, сухарики, жуйки й ще різну гидоту їдять, а  манку, на якій дебело так не одне покоління виросло, не хочуть, але потім подумала, що  не на часі.
Довелося йти на кухню, просити приготувати щось інше, мотивуючи, що каша пригоріла. На моє щастя, кухарі не стали в позу страуса, сховавши кудись голову, а швидко зварили гречку й відварили сосиски. Моїм просто довелося посидіти пів години, почекати. За все віддувались серветки. Добре, що їх у склянках було натикано багацько. Вігура показав, як робити жабки та літачки, Кондратюк коробочку, яка відкривається та закривається, а  в ній щось ховається. За пів години діти вивчили мистецтво орігамі, але в їдальні не було жодної серветки. Одна необережна подача манки на сніданок – і немає серветок! Я тихенько раділа, що діти знайшли собі забаву. Вже добре, що вміють себе самі розважати. Я теж вміла робити паперових журавликів, але  дипломатично замовчала це вміння, а то б з чого вони їх крутили?

Гречка з сосисками пішла, як по маслу, якщо не брати до уваги того моменту, що Вігура не зміг без клоунади. Майстер-клас «Як можна застосувати сосиску?» пройшов на ура та крики «Ідіот!» спочатку у дівчат, а потім Сашко не побоявся продемонструвати причеплену сосиску до ширінки й мені. Я також відреагувала аналогічно. Дуже правдоподібно виглядало. Наче з штанів щось  сороміцьке вивалилося з необережності.

—    Вігуро, якщо у самого нічого не виросло, то чіпляй не чіпляй - толку мало, - коментар Кондратюка. Усі коментарі передавати не буду, бо більшість не дуже втішні та малоцензурні. Лексикон у дітей ще той, як виявилося .

За двісті метрів від турбази розташовувалося невелике озеро. З першого дня мої з азартом дивилися на прив'язані ланцюгами до причалу катамарани.

—    Нас що, катати не збираються? – обурювалися вже другого дня. Але був якийсь Толік, який завідував цим видом дивовижної техніки. І ось цей Толік в останній день візьми та й з'явись. Мої побачили парочку, що каталася посеред озера. Все, інтерес до стежок у парку, якими мої бігали один за одним, зник. З'явилася на обрії нова іграшка. Як вони вмовляли Толіка - не знаю, але він дозволив пів години покататися. Якщо це називається катанням, то я, як мінімум, балерина. Причому, прима.

Усі були мокрі з ніг до голови. І голови також були мокрі. А після обіду - виїзд та посадка у потяг. Довелося швидко по всій турбазі збирати фени й сушити цих веселунів.

—    А у вас приємні руки, - відважив комплімент Едік, коли я почала швидко ворушити його густу шевелюру під струменем теплого повітря від важкого фена.

—    Едік і сам може висушити собі голову. Руки з правильного місця ростуть, - відібрав у мене з рук Маркін Рома фен і вручив прилад скривдженому Едіку. Мені – то й краще. Тільки дістала турбота Ромина, чесно кажучи. Що там Едік робив із цим феном, не знаю, але через п’ять  хвилин із приладу пішов дим. Швидко вимкнули та у воді притопили. Якби вчасно не зреагувала, зробили навпаки, і тоді додому поїхало б не дев’ятнадцять, а вісімнадцять учнів 11-Б класу. Жартую. Чорний гумор.

—    Якого рожна на повну потужність врубав? – репетували дівчата, які користуються фенами значно частіше, тому розуміють нюанси.

—     І головне ж не наш фен, турбазівський. Хто дав цьому Едіку-калічу в руки цінний прилад? - чийсь коментар, вже не пам'ятаю чий.

—    Козел, блін, нічого нормально зробити не можеш. Тільки до Мами Соні чіплятися, - вилаявся Рома. Едік тут уже не стримався й кинувся з кулаками на Рому:

—    Ах ти, шістка Титаренківська. Зараз, як уріжу, - нахрапів Рома не терпів. А тут у такій кількості.

Врізав би, напевно, якби не моє протверезне:

– Вартість фена потрібно компенсувати!

Усі застигли.

—    Може, тихенько заникаєм десь, щоб не видно.  Бо гроші всі спустили. У мене лише тридцять грн. Цього ж мало буде, – чесно зізнався Едік.

—    Та вжеж. Взагалі ніщо, - зізналася й знайшла у себе завалялі п’ятдесят гривень.

Довелося позбирати з усіх гроші, які тільки залишилися. Нашкребли. Як кажуть у народі, не було б щастя. Зате на пероні всі пускали слину, побачивши шаурму, піцу й різні пиріжки. А при крику «Чебуреки!», у мене починався нервовий тік і смикало ліве око. Але мої  підопічні грошей, слава Богу, не мали, тому назад ми доїхали без пригод, пов'язаних з їжею та унітазами. Але від інших приколів я не була застрахована.
Починалося, як завжди, безневинно. Наша братія займала п'ять плацкартних купе. Я відразу попередила, що якщо хтось влаштує бешкет - закрию в туалеті і до кінця шляху хуліган там сидітиме. На якійсь зупинці увійшла дівчина з тканевою квадратною сумочкою, з якої виглядала симпатична мордочка песика. Маленького песика. Довжина цього карапуза була лише п'ятнадцять сантиметрів, не більше. Природно, що дівчаток зацікавив собачка Бу-Бу (це кличка така), а хлопчиків - господиня собачки більше цікавила.