Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

Поки я спопеляла Едуарда поглядом, Рома Маркін спокійно сказав:

— Головне, щоб про цю таємницю Вова не дізнався. Бо, боюся, ховати нічого буде від твого, Едік, дурного тіла. Ти це, жартуй обережніше.

За день до нашого від’їзду, на турбазі з'явилася компанія молодих людей: троє юнаків та троє дівчат. Я не одразу роздивилася у цій групі Славіка. Ми з ним навчалися в одному класі й тоді він відверто «дістав» своїми приколами, на зразок намазати щось клеєм, зав'язати шнурки в кедах перед фізкультурою. Після восьмого класу він пішов навчатись у технікум, і я його так більше й не бачила.

—    Соломіна, ти? – не вірячи своїм очам, обізвався Славік. Я уважно придивилася до симпатичного хлопця й ледве впізнала свого однокласника.

—    Лавров? Слава? А ти як тут? -  тішилася й хвилювалася одночасно. З трьох дівчат за столиком їдальні я швидко вирахувала, де його дівчина (спопелюючий смертоносний погляд «Це моє!») і мило посміхнулася, виявляючи зразок миролюбності та толерантності. Славік забрав мене до своєї компанії й тепер уже на правах гарної знайомої ми з ним спокійно розмовляли. Очі Славчиної дівчини Тані просяяли добротою та люб'язністю, тому я заспокоїлася й не відразу помітила, що в протилежному таборі, де зібралися мої учні, кипіли пристрасті, оскільки вони ні сном, ні духом не знали, що це за «качок» забрав їх Соню Костянтинівну й мило з нею розмови розводить.
Рома Маркін виріс поруч із столиком, як привид. Нічого не говорив, тільки сердито дивився на Славіка. Потрібно віддати належне, Лавров швидко збагнув проблему:

—    Це твій? - запитав колишній однокласник, і я озирнулася. Рома кипів.
—    Так, це мій учень Рома Маркін, - представила я Рому. - Щось сталося, Рома?

—    Мені треба вам щось сказати. Важливе. Відійдемо?

—    Давай відійдемо. Слава, вибач, я зараз, - я відійшла, відведена Ромою до сходів.

—    Це ваш кавалєр? – спитав безцеремонно Рома.

—    Хто? - не зрозуміла я.

—    Кент оцей. Де він узявся?

—    Це мій колишній однокласник. Ми разом навчалися, за партою довго сиділи. А чого це тебе так турбує? І що це за тон? Я що, маю перед тобою звітуватися? З якого дива? – мене це відверто нервувало.

—    А як же Вовка?

—     А до чого тут Вовка?

—    Ви думаєте, якщо його тут немає, то можна з Едіком цілуватися, із цим за столиком милуватися...

—    Чекай, ти що ж, за мною наглядаєш на його прохання? - здогадалася я і розсміялася. А я ніяк не могла знайти пояснення його постійному погляду, що вивчав. – Не хвилюйся і Титаренку передаси – Едік так екстравагантно будив, за що щедро  отримав стусанів, а Славік… зустріла однокласника, поговорили, згадали минуле, однокласник має свою дівчину. Після того, як посиділи, розійшлися кожен до своєї кімнати. Біля кімнати моєї чергуватимеш?

Рома стояв і винувато шукав, щоб його сказати. Я вирішила піти раніше, ніж він прийде до тями.

—    Ну і добре. Я пішла до друзів, і ти не сумуй.