Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

- Але чому ж? - не розумів Великий Керівник. - Чому вони мають лишатися в минулому?

- Бо я чула, ви маєте тепер іншу особу, якій довіряєте свої думки, нову юну ученицю.

- Бачу, хтось із вами поговорив і дечим поділився.

- Якщо громадянка отримує чоловіка на заміну, то ділити все з ним - то її обов’язок!

- І ви як? - спитав Великий Керівник. - Ділилися з ним?

- Майбутнє відоме тільки високим посадовцям, - відказала вона й усміхнулася.

Великий Керівник схвально кивнув.

- Точно, я на це не зважив. Так і є.

Сан Мун зробила ковток зі свого келиха.

- А що ж це за нова учениця? - спитала вона. - Чи цінує вона вашу тонку натуру, чи розуміє ваш гумор?

Великий Керівник злегка нахилився вперед, радий знову завоювати її увагу.

- Вона - зовсім не як ви, це точно. У неї нема ні вашої краси, ні ваших чарів, ні вашого володіння словом.

Сан Мун вдала, ніби вражена.

- Вона не володіє словом?

- Ви мене дражните, - мовив він. - Розумієте, вона говорить лише англійською мовою. Це не Сан Мун, безумовно, але й не варто її недооцінювати. Вона американка. Тож не слід думати, що моя веслувальниця позбавлена особливих чеснот, особливої темної енергії.

Сан Мун теж нахилилася до нього, і вони тепер були зовсім близько.

- Дайте мені відповідь, мій Найдорожчий Керівнику, - промовила вона. - І, прошу вас, говоріть від щирого серця. Чи може розбещена американська дівчина опанувати великі ідеї, які йдуть від такого геніального розуму, як ваш? Чи може уродженка прогнилого й захланного краю сприйняти чистоту вашої мудрості? Чи гідна вона вас, чи краще відіслати її додому, щоб її місце зайняла справжня жінка?

Великий Керівник дістав з-під шинквасу брусок мила, гребінець і чосон-от, зроблений наче з чистого золота.

- Оце ви й маєте мені сказати, - промовив він.

Громадяни, дивіться, яку гостинність виявляє Великий Керівник до всіх людей світу, навіть до підданців деспотичних Сполучених Штатів. Хіба Великий Керівник не відрядив найкращу жінку нашого народу, щоб підтримати й підбадьорити цю заблудлу американку? І чи не виявила Сан Мун веслувальницю в чудовій кімнаті, білій, свіжій і яскраво освітленій, де в маленьке вікно виднів чудовий північнокорейський лужок, на якому скакали рябенькі коники? Це не брудний Китай і не мала упосліджена Південна Корея, тож вам не слід уявляти собі в’язницю з закіптюженими стінами й іржавими калюжами на підлозі. Натомість зверніть увагу на велику ванну, повну гарячої тедонґанської живильної води.

Сан Мун наблизилася до неї. Хоча веслувальниця й була молода, її шкіру зіпсували сонце і море. Але, здається, її дух був міцний - можливо, рік гостювання в нашій великій країні дав їй переконання й мету. Безумовно, він дав тій американці вперше в житті тілесну і моральну чистоту. Сан Мун допомогла дівчині роздягтися, тримаючи її одяг у міру того, як веслувальниця його знімала. Плечі в гості були широкі, а на шиї можна було помітити міцні жили. Навколо одного з передпліч веслувальниці читався тонкий шрам. Коли Сан Мун його торкнулася, дівчина обізвалася словами, яких Сан Мун не зрозуміла. Але вираз обличчя веслувальниці показував, що то знак чогось хорошого - якщо гарна рана можлива.

Американка вмостилась у ванні, а Сан Мун сіла біля її голови, поливаючи з ковша темне, пряме волосся гості. Унизу волосся посіклося, його варто було б підстригти, але ножиць у Сан Мун не було. Натомість Сан Мун втирала мило в її волосся, наповнюючи його піною.

- Отже, ти - жінка витривала, самотня, жінка, здатна пережити все, - говорила Сан Мун, намилюючи і змиваючи мило з її волосся. - Така жінка приваблює увагу всіх чоловіків. Ти - жінка-борець, так, ти самітниця? Ти, непевне, гадаєш, що нам у нашій щасливій і багатій країні невідоме лихо. Може, ти гадаєш, що я мов та лялька на полиці в кімнаті якихось янбанів ? Що я харчуюся самими креветками й персиками аж доти, доки піду на пенсію відпочивати на вонсанських пляжах?

Сан Мун перейшла до другого кінця ванни й почала мити довгі пальці ніг веслувальниці та її непоказні ступні.

- Моя бабуся була великою красунею, - розповідала їй Сан Мун. - За часів окупації її забрали в наложниці до імператора Тайсьо, хирлявого попередника Хірохіто. Диктатор був низенький на зріст і хворобливий, ходив у товстих окулярах. Її тримали у фортеці над морем, де наприкінці кожного тижня її навідував імператор. Він накидався на неї біля вікна, що виходило на затоку, і крізь це вікно він також міг стежити в бінокль за своїм флотом. Цей маленький лихий чоловічок так бажав влади над нею, що вимагав, аби вона поводилася, як щаслива жінка.

Сан Мун намилювала тугі кісточки й худі литки веслувальниці.

- Після того як моя бабуся спробувала викинутися з вікна, імператор намагався її розважити, катаючи на човні у формі лебедя. Потім він купив їй механічного коника, який катався по металевих рейках по колу. Коли моя бабуся хотіла була кинутися на гострі океанські рифи, з моря випливла акула. «Терпи, - сказала їй акула. - Я щодня змушена пірнати по свою поживу на дно морське - ти, звичайно, знайдеш спосіб усе пережити». Коли бабуся збиралася покласти голову на рейки перед механічним конем, прилетів зяблик і попросив її жити далі. «Я мушу літати по всіх усюдах, шукаючи маленьких зернинок на поживу, - мовила їй пташка. - Звичайно, ти зможеш пережити ще день». У своїй кімнаті, чекаючи на приїзд імператора, вона дивилася на кам’яну стіну. І від погляду на кам’яну кладку, скріплену цементом, вона думала: я ще зможу трохи протриматися. Великий Керівник написав для мене сценарій фільму за цими подіями, і я знаю, що відчувала моя бабуся. Я знаю смак її слів і разом із нею стояла обличчям до кам’яної стіни, чекаючи на невідворотний прихід імператора.

Сан Мун жестом попросила веслувальницю підвестись і помила все тіло дівчини, як велику дитину, чия шкіра блищала над сірявою водою, у якій вона стояла.

- А про той вибір, який зробила моя мати, я не можу навіть говорити. Якщо я зараз сама-одна на світі, без братів і сестер, то лише через те, який вибір вона зробила.

На руках і спині веслувальниці були веснянки. Сан Мун ніколи не бачила ластовиння. Навіть лише місяць тому вона, побачивши їх, уважала б ці цятки ґанджем, який псує рівний колір шкіри. Але зараз веснянки казали їй: існують на