Читати книгу - "Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства"

Давнє походження цих історичних пам'яток, їх автентичність доведені. Винятком, правда, є Грамота Александра Македонського, компілятивний характер якої кидається в око (як і наявність кількох неідентичних її варіантів). Як би там не було, а інформативна значущість цього документа безсумнівна.

Перекази, що містяться в цих документах, пояснюють і конкретизують давньогерманські міфи про богів. З них і почнемо.

Порівняльний аналіз численних і різнопланових священних переказів прагерманців дає змогу виявити таку загальну схему: у всіх німців і скандинавів один божественний предтеча — бог війни і воєнної вдачі Одін [Одін мав й інше ім'я: Вотан (у скандинавів), Одноокий (у скіфів і шумерів)]. Він же очолює весь пантеон.

В Одіна була дружина — богиня Фрейя, від якої народилися діти — плем'я фрізів [Нагадаю, мова йде про фрізів (ферезеїв) — так званих народів моря, з якими вели кровопролитні війни євреї в Палестині. А через 3000 років потомки цих самих фрізів — нордичні арійці — можна вважати, помстилися євреям, влаштувавши їм холокост]. Забігаючи наперед, скажу, що це плем'я і склало етнічну основу «нордичних арійців», яких особливо виділяли і плекали гітлерівці. Від другої дружини Одіна, богині Йорд, народився син — громовержець Тор, від якого, у свою чергу, походять різні племена, включаючи готів і тевтонів. Всього в Одіна було вісім синів. Від них і беруть свій початок численні германські племена.

Мав Одін і рідного брата Локкі. Про нього спеціалісти відгукуються так: «Це найсуперечливіша фігура скандинавської (прагерманськот) міфології [Религии мира.—Т.6.—Ч.1.—С 247]. І дійсно, спочатку він був богомасом і першим помічником Одіна в його творчих і військових справах, а потім перетворився (в етногенетиці поняття «перетворення» відіграє особливу роль) на протилежність свого грізного брата — став добросердним, життєрадісним, розумним, порядним німцем. Він якраз і склав «нормальну», здорову основу німецької нації, яка дала світу Шіллера, Бетховена, Гете.

Звичайно, це досить загальна і спрощена схема. Було б зовсім непогано «розкрутити'' її у деталях. Однак повернемося до історичних пам'яток. Відомості про германців дослідники, вірогідно, запозичували із «Хроніки Бероса», яка з'явилася на світ у III столітті до н. е. і була особливо популярною в середньовіччі та й у гітлерівській Німеччині. Правда, лише до 1934 року. Потім цю «Хроніку» власті викреслили із списку основоположних творів нацистської доктрини [Берос — вавилонський єврей, точніше халдей, жив у IV ст. до н. е. Свою генеалогію германців він обгрунтував, виходячи з Тори. До історіографічного обігу «Хроніку Бероса» увів хроніст А. Кранц].

У «Хроніці Бероса» розповідається про короля Туаскона, від якого в Сарматії походить багато народів. Він тривалий час правив на великих територіях від Дону до Рейну. Таким чином, роблять висновки інтерпретатори «Хроніки», весь цей простір (включаючи і українські землі — Ю. К.) правильніше було б назвати Великою Германією.

Я думаю, що уважний читач вже відчув підспідок претензій «спадкоємців» Туаскона — від псів-рицарів XII–XIII століть до гітлерівських ідеологів «Дранг нах Остен». Він має підстави зауважити, а чи правомірно з тієї обставини, що міфічний германський «земнонароджений» бог Туаскон колись урядував на землях від Дону до Рейну, робити висновок про історичну приналежність української території Великій Германії? Адже хто із прадавніх народів не ходив вашими землями і не проживав на них у певні періоди. Можна сказати, що вся Європа у свій час побувала тут. Згадайте О. Пушкіна:

Все промелькнули перед нами, Все побывали тут!

Така вже специфіка вашого географічного положення. Якщо йти за логікою пангерманістів, то і французи можуть заявляти про «Велику Францію», куди колись входили Подніпров'я і Карпати. Адже галли (предки французів) у свій час прийшли в Західну Європу із українських земель.

Вірогідно, що «Хроніка Бероса» була авторитетним документом в прадавні часи. З неї багато чого «запозичили'', як вже говорилось, давньоримські історики. А візьміть середньовічних анналістів. Це ж вони вводять Туаскона в генеалогію біблійного Яфета (через його первістка Гомера — засновника кіммерійських народів). Отже, небожитель Туаскон виступає історичним родоначальником германців. Туаскон — ім'я, змодифіковане від Ту-Аскон (тобто Ашкеназ-другий) [В англосаксонському говорі «ту» означає «два»]. Мойсей, зазначали творці «Хроніки», посилаючись на книгу Буття, називав Туаскона Ашкеназом. Як бачимо, йдеться про знаменитий у сиву давнину народ ашкеназів — ірано-європейський етнос, споріднений з кіммерійцями. Саме він відіграв провідну роль у формуванні «кореневої системи» германців.

Із «Хроніки» ми дізнаємося, що у Туаскона був син Мани — прабатько германців. Він пройшов зі своїм плем'ям «всю землю від Дону до Рейну» [У даному разі ми вживаємо сучасні назви цих річок, хоча в минулому вони мали ряд інших назв] і заснував там королівство «Велика Германія». Манн народив вісім синів, яких назвав Ігевоном, Істевоном, Херминоном, Саксом, Габрівієм, Сеевом, Вандалом і Тевтоном. Саме від них пішло багато мов Великої Германії.

Але чому Ту-Аскон (другий Аскон)? Справа в тому, що народ ашкеназів (знову ж таки за Біблією) мав кілька могутніх царств на сході Малої Азії. Одна частина цього народу зазнала семітизації (результат аккадської асиміляції). Згодом семітизована (східна) гілка ашкеназів духовно запліднила хозарів, від яких пішли сучасні євреї-ашкенази.

Друга (західна) частина цього етносу відіграла важливу роль у генезисі германського суперетносу. Вона і є тим Ашкеназом-другим (Ту-Асконом), якого вважають одним із батьків германців. Таким чином, і євреї — ашкенази (від батька Аскона-першого), і німці — також ашкенази (але від батька Аскона-другого). До речі, нова єврейська мова їдиш є трансформацією давньої мови східних ашкеназів, А схожість її до німецької зумовлена тим, що вона має спільне коріння з древньою мовою західних ашкеназів.

— Що ж німецькі «арійці» не поділили з євреями?! — запитав я в Самдена.

— Якщо коротко, то не поділили… своїх батьків-ашкеназів, — таємниче промовив він. І продовжив.

— Як відомо, великий і загадковий народ Ашкеназ, репрезентований згідно з Біблією внуком Ноя Яваном (старшим сином Гомера), вважається родоначальником білої раси.

А германці у складі цієї раси займають (за їх власним переконанням) провідне місце. Уголос першим про це сказав Г. Гегель (за що його шанували нацисти). «Тільки в кавказькій (білій) расі дух досягає абсолютної єдності із самим собою… Прогрес відбувається лише завдяки кавказькій расі…». Саме тут, вважає філософ, «панує безкінечне прагнення до знань, яке не притаманне іншим расам» [Гегель Г. Энциклопедия философских наук.: Философия духа. — Т. 111 — С. 73–74]. Гегель також започаткував диференціацію народів всередині білої раси, яку потім істотно «розвинули» гітлерівські ідеологи і етнологи. Біла раса, на думку вченого,