Читати книгу - "З ким би побігати"

Дінчин хвіст засовгався по підлозі, підіймаючи пил. Постать Асафа знову зіткалася з темряви. Дінка вляглася, а до Тамар повернулося дихання. Асаф підійшов і дуже обережно ліг поруч, упоперек матраца, не торкаючись її. Вона насолоджувалася звуками його розміреного дихання, ці вдихи і видихи чомусь робили її щасливою. Тамар подумала, що це дуже дивний спосіб знайомитися і зближуватись. «Адже саме це з нами відбувається, — сказала вона собі, — адже ми трішки ніби починаємо дружити, робимося ближчими — незрозуміло, як саме, майже не розмовляючи, не розповідаючи про себе». Зараз, коли він отак близько, їй навіть втішно думати про те, що вона про нього зовсім нічого не знає: де він живе, наприклад, де вчиться, чи є в нього друзі або подружка. Всі ці його біографічні дані їй невідомі, і все-таки вона відчуває: щось вона вже про нього знає — безумовно і твердо, і цього їй зараз цілком досить.

Але траплялися хвилини, коли це поєднання непоєднуваного ставало їй неприємним, і усвідомлення, що з нею коїться щось нове — у той самий час, який вона мусить без залишку присвятити Шаю, трансформувалося в колючий біль. Тамар дуже втомилася, щоб сформулювати для себе, в чому, власне, полягає проблема. Іншим разом вона напевно поспішила б відточити гостре, як скальпель, формулювання, але зараз у неї не було для цього ні сили, ні бажання. Вона лише знала в душі, що є тут якийсь дисонанс: немов Шай виявився посередником у цьому новому зв’язку. Ну от, їй таки вдалося це сформулювати. Тамар злякалася, різко сіла, вгляділася в темне нутро печери, озирнулася на тьмяний вогник неонового ліхтаря, побачила, що Шай і Дінка сплять, а Асаф дивиться на неї. Знову лягла. Найгостріше колола думку, що Шай навіть не усвідомлює того, що відбувається за два кроки від нього. Чи, може, все взагалі існує тільки в її уяві? Може, це чергові її фантазії і Асаф нічого такого в голові не тримає? Просто гарний хлопець, який чомусь вирішив їй допомогти? Вона поворушилася, її рука торкнулася його грудей.

— Ой, пробач!

— Нічого...

— На секунду забула, що ти тут.

— Де ж мені бути?

— Я трохи сама не своя, еге?

— Поспи, ти ж напевно зовсім не спала в ці дні.

— Не пам’ятаю... напевно, ні...

— Поспи, а я початую.

І після цих його слів, після цих невимушених і делікатних слів... Ні, ліпше про це зараз не думати. На мить Тамар ледве не піддалася тузі, що стискала їй горло, спокусі розповісти йому про все, хоч крихту поділитися тягарем двох останніх жахливих днів. «Адже якщо існує пекло, — подумала Тамар, — то саме в ньому я і провела два дні — доки з’явився Асаф». Але вона відчувала, що варто їй лише відкрити рота, варто виникнути хоч одній новій маленькій тріщині в її панцирі, як потік уже не зупинити. А говорити ще не можна, не можна... І крім того, сказала вона собі не без переляку, вони ж ледве знайомі.

Вона перевернулася на бік, обличчям до Асафа, у ніздрі шибонув запах його поту, і вона кволо подумала: який кайф буде прийняти душ після того, як усе це закінчиться. Може, хоч разок ще вони зустрінуться потім, у реальному світі, десь у кафе, відмиті, причесані і напахчені. Розкажуть один одному, хто вони такі насправді. І може, вона подарує йому на знак вдячності дорогий дезодорант. Ну от, будь ласка, вона знову забула про Шая, знову поринула у свої безглузді фантазії. Неначе хтось завжди повинен принести себе в жертву, щоб інші змогли почати щось нове. Про що це ти, обурилася Тамар, яке ще «щось нове»?! Та у нього і в думках немає нічого такого — з тобою! З цією кашею в голові Тамар і заснула.

Асаф сів, не зводячи з неї погляду. І серце його переповнилося нею. Йому хотілося вкрити її, витерти пил з її обличчя. Зробити для неї щось хороше. Але найкраще, що він міг зараз для неї зробити, — це не будити. Тому він не рухався. Тільки дивився і дивився, поїдав очима і думав про те, яка ж вона гарна. Тамар зітхнула уві сні, підсунула під щоку дві складені долоні. Які у неї довгі витончені пальці. На брудній щиколотці Асаф побачив тоненький, ледве помітний срібний ланцюжок. У думках він вів дуже жваву розмову. «Ти знаєш, що я таких очей, як у тебе, ні в кого не зустрічав?» — «Так, мені багато разів говорили, а ти знаєш, чому вони у мене зробилися такими?» — «Тому, що ти дивилася на світ із здивуванням?» — «Ой, з тобою просто неможливо! Ти все це прочитав у щоденнику, еге ж?» — «Ні, тільки кілька сторіночок». — «Це нечесно, що ти знаєш про мене такі речі, а Я про тебе нічого не знаю! Ти б, наприклад, погодився, щоб я прочитала твій щоденник?» — «Я не веду щоденник». — «Ну, а якби вів?» — «Якби вів?» — «Так, тоді б ти погодився?» — «Але навіщо тобі мій щоденник? Я можу тобі все і так розповісти!»

Тамар трохи розплющила одне око, побачила, як він усміхається, побачила його пальці, складені у вже знайомому їй благальному дитячому жесті, і заснула знову.

Асаф встав, потягнувся. Подумав, що колись, краще просто завтра, треба навідатися до телефону — подзвонити Носорогу і батькам до Америки, перш ніж Носоріг поставить на ноги всю поліцію Ізраїлю. Думка ця його дратувала, немов зовнішній світ просунув у печеру холодну руку і поклав йому на плече. Знову спливло питання про те, як він розкаже Носорогу про Реллі. Зараз це здавалося навіть складнішим, і Асаф не дуже розумів чому. А чи не тому, що тепер він усвідомив, що Носоріг відчуває до його сестри? Можливо. Так, але раптом Реллі