Читати книгу - "З ким би побігати"

й справді тяжко доводилося з Носорогом, обережно подумав Асаф, прямуючи до ліхтаря, що ледь-ледь мерехтів. Він пошукав пакет з батарейками і виявив, що Тамар купила не ті, що треба. Згадав, як завжди звинувачував Реллі, що вона недостатньо кохає Носорога. І йому було ясно, та й усім іншим, власне, теж, що Носоріг кохає більше і змагатися з ним у коханні, турботі і щедрості, які він проливав на Реллі, просто неможливо. Асаф порився серед консервних бляшанок та інших речей, знайшов декілька целофанових пакетів з печивом, скручених дротиками. Зідрав з дроту ізоляцію. Йому було незатишно від усіх цих думок. Носоріг так часто говорив про свою журбу за Реллі, що це перетворилося на якийсь ритуал, на невід’ємну частину їхніх розмов. Асаф навіть міг слово в слово повторити про себе всі скарги і нарікання Носорога про те, як він втратив Реллі і якої страшної помилки припустився, не наполігши, щоб вона вийшла за нього заміж одразу ж після армії, і яким він був ідіотом, що погодився відпустити її до Америки. Асаф розпрямив дротики, скрутив їх у два довгих шматки. З кишені джинсів дістав моток чорної ізоляційної стрічки («Ізоляція — це щось як носова хусточка, завжди тримай при собі», — говорив батько), потім уклав шість маленьких батарейок у ряд — мінус до мінуса, плюс до плюса. І правду кажучи, — він прикрутив дротики одним кінцем до батарейок, другий приєднав до лампи — адже вони жодного разу не розмовляли про саму Реллі, про її почуття, про її думки... Асаф поморщився. Невже він зараз зраджує Носорога? Він спробував змінити хід думок, задумався про те, що буде далі, як Носоріг зустріне новини з Америки, чи витримає, як житиме далі.

Коли він розплющив очі (видно, сон його все-таки зморив), Шая в печері не було. Асаф схопився, глянув на Тамар і вирішив, що будити її поки не варто. Він тихенько свиснув Дінці і виліз з печери. Ось-ось мало зійти сонце, на сході в небі тягнулася рожева смуга. Асаф збіг на горбок, роззирнувся — нікого, злетів на другий — нікого й нічого. Шай у його нинішньому стані не міг далеко піти. Трибунал над собою Асаф відклав на потім. Дінка, принюхуючись, бігла попереду. На неї Асаф сподівався більше, ніж на себе. Тільки зараз він збагнув, що відтоді, як вони добралися сюди, Дінка немов одійшла вбік, немов відчула, що її роль закінчена після того, як вона звела його з Тамар. Асаф різко зупинився, покликав собаку, став на коліна, покуйовдив шерсть, притиснув її голову до своєї. Всього одна мить — і вони знову побігли.

Від шосе долинув далекий гул — вантажівка. Асаф перелякався: не можна допустити, щоб Шай дістався до дороги. Його ж задавлять. А коли й не задавлять, то зловить попутку, доїде до міста і роздобуде собі дозу. І тоді всі зусилля Тамар підуть нанівець. Був і ще жахливіший сценарій: як тільки Шай дістанеться до міста, його знайдуть ті типи. Асафа кинуло в жар. Задушив би себе!

І тут він його побачив. Шай стояв біля лисої сосни, на схилі чергового пагорба — припавши до дерева і зігнувшись у три погибелі. Асаф кинувся до нього і підхопив за мить до того, як той повалився на землю. З рота Шая сочився зелений слиз. Очі у нього закочувались, але він усе-таки пробурмотів, щоб Асаф не здумав його зупиняти, що йому до зарізу треба дістатися до шосе. Він навіть запропонував Асафу гроші, якщо той скаже, де Тамар ховає вмазку. Асаф завдав його на плече, як справжній санітар на полі битви, і пересохлим руслом почвалав до печери. Біля входу Шай натиснув йому на шию, змусивши зупинитися.

— Будь другом, — прохрипів він, — якщо вона спить, не кажи, що я відлучався. Не кажи їй, не кажи...

Асаф подумав. Вірність Тамар проти бажання Шая ці розчаровувати її.

— О’кей, але це перша й остання втеча.

Шай поялозив пальцями по його шиї, що, очевидно, означало «так». Асаф звалив його на матрац, поклав довгі худі кінцівки, немов опоряджаючи ганчір’яну ляльку. Тамар почула, як вони вовтузяться, і прокинулася. Розплющила очі, з насолодою потягнулася, забувшись на мить.

— Ух, скільки я проспала... Ей, а ти чого там стоїш?

Асаф мовчав. Шай благально подивився на нього.

— Та так, розім’ятися захотілося.

Тамар усміхнулася йому чудовою вранішньою усмішкою. Шай зі свого місця вдячно закліпав. У його затьмарених очах промайнула іскра живого, чистого почуття, і Асаф усміхнувся у відповідь. Тамар побачила цей обмін поглядами, заплющила очі і подумала, що, можливо, все ще налагодиться.

Почався новий день, і він виявився трохи легшим. Шай страждав уже не так сильно, хоча годинами настирливо шукав наркотик у матраці, у щілинах кам’яних стін. Він був певен, що вчора бачив загублену дозу, на власні очі бачив, от тільки ніяк не може пригадати, де саме. Асаф і Тамар давно вже перестали відповідати на його одноманітні запитання. Вони масажували йому ноги, щоб полегшити біль і підсилити кровообіг. Щогодини вони змушували його ковтати трохи води, іноді Асафу доводилося силою тримати Шая, поки Тамар капала йому в рот з дитячої пляшечки, і тоді Шай нагадував виснажене пташеня-переростка. І коли очі Тамар зустрічалися з очима Асафа, вона розуміла: він зараз бачить ту саму картину, що й вона сама, може, і думає тими ж словами. І Тамар із здивуванням згадувала свої думки про те, що в її душі бракує тієї детальки, яка відповідає за зв’язок з іншою людиною. А що, коли й ця аксіома вимагає перевірки? — невпевнено думала вона.

Внизу, на дні низини, звивався маленький струмочок. Зібравши брудні простирадла й одяг, Тамар пішла до струмка. Полощучи шмаття, вона міркувала, що відтоді, як опинилася у Пейсаховому гуртожитку, їй майже не доводилося залишатися наодинці з собою. Це було одне з найважчих