Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-Дякую. Мати донесла. Буду.

-Я хотіла запросити особисто.

-Дякую, мені приємно... - голос Гора був навіть не сумним, швидше вбитим.

-Ну... Гаразд, тоді до зустрічі.

-До зустрічі. Не бійся, твоїх гостей не загризу.

-Рада чути! Бувай! - і натиснула кнопку відбою, - фуф! Десять слів, а я спітніла! Що ж ти так дієш на мене, ведмедику?

«Багато спати – справи не знати»

Лягла у ліжко Свирянка раніше, але навіть хвилювання минулих днів і дві безсонні ночі не дали сну. Наче і матрац новий зручний, і повний місяць через вікно видно, але сон не йшов.

Думки постійно до Зої з Романом стрибали. І так накрутила себе Степанія, що навіть почала думати про те, як би з горя Зойка аборт робити не помчала. З таким боягузливим судженим все може бути. Зітхнула і підвелася з ліжка.

-Спробуй засни, коли в тобі не дрімає геній... - пробурчала, одягаючи халат.

-Ти чого, господине? – здивувалася Лукерія, коли Стьопка увійшла до кухні.

-Не спиться мені, тривожно…

-Чом?

-Подумала, а раптом Зойка аборт зробить? Роман, йолоп, одружуватися її не кличе, - Степанія сіла за стіл, включила комп'ютер, зробивши в голові позначку, що настав час обзавестися кабінетом, - на що вона зважиться від переживань? Не кожна ризикне стати матір'ю-одиначкою.

-Ох-ох-ох, може й згрішити! - погодилася охоронниця, - так, а робити що?

-Спробую ще раз... - відповіла, запускаючи свою заготівлю для Програми Кохання.

-А відкат? Забула? Тобі зранку в дорогу! - занепокоїлася Лукерія, - добре подумала?

-Знаєш, як кажуть про нас, про жінок, Лукеріє?

-І як?

-Кажуть, що біг по граблям - це наш улюблений вид спорту. Так ось… правду кажуть!

-До чого тут граблі?

-Гаразд, забудь, - відмахнулася Стьопка, - зроби мені будь ласка чайку з лимоном і не заважай. Мені потрібна тиша.

     Відкрила файл, руки на клавіатуру поклала та заплющила очі.

-Так, Зоя, Зоєнька... Давай…

Образ дівчини виник у голові легко. Худенька, очі блакитні великі, такою її Стьопка запам'ятала у відображені дзеркала, потрапивши в її тіло. Виснажена, перелякана. Роман поруч став. Нахмурений, кулаки стиснуті. Степанія розуміла, що їхні образи, це лише породження її мозку, але розхвилювалася ще більше від їхніх нещасних обличь.

            Згадавши пораду Явдошки, звернулася до думок дівчини. Але яким було її здивування, коли виявилося, що та готується до весілля! У Стьопки від серця відлягло. «Значить Роман все-таки не злякався!» Але тривога не відпускала і вона вирішила «покопатися» у голові майбутнього татуся. І ось тут зазнала шоку! Роман про весілля й не думав! Його думки були сповнені розпачу, самобичування та божевільного страху! Чого там тільки не було! У Свирянки навіть голова закружляла від вихору негативних емоцій.

-Нічого не розумію, а весілля тоді чиє?

            Степанида «повернулася» до Зої і застогнала від розпачу, розібравшись. Зоя виходила заміж за партнера Грізного по бізнесу, такого собі Станіслава Григоровича. У думках вона його так і називала - Станіслав Григорович.

-Ой, Зойка-Зойка, так ось як ти проблему вирішила... - Степанія розплющила очі і вставши зі стільця, підійшла до вікна, - а може і правильно все? Навіщо тобі чоловік безхребетник?

-Не склалося? – спитала тихенько Лукерія.

-Нє-а...

-А що там?

-Не повіриш, Зоя виходить заміж. Але не за Романа, а за іншого чоловіка. А майбутній татусь збирається деру дати.

-Хай йому пес! Що робити буш?

-Ось думаю я, Лукерія, а чи варто втручатися? Своїй дитині Зоя батька вже обрала. А Роман показав себе ганчіркою. Чи потрібен їй такий чоловік?

-А чому тоді, ти в її тіло потрапляла? І судженим її зрієш Романа. Недарма ж...

-Хм, ну так... Ось же важкий випадок попався... - Степанія розтерла скроні і повернулася до комп'ютера, - гаразд, найголовніше я з'ясувала, дитини позбуватися не збирається. Подумаю що з ними робити, у крайньому випадку переговорю з Грізним.

-А сидиш чом? Відпочинь! – через якийсь час подала голос Лукерія, коли Стьопка так і не зрушила з місця.

-Була не була, подивлюсь я ще Гришку! - заявила Стьопка, - все одно не спиться.

-Ось невгамовна, ну твори, твори! – хмикнула охоронниця.

 Знову відкрила програму, змежила повіки та уявила собі сина мерової секретарки. Як водиться, образ молодого чоловіка постав одразу. Хлопець як хлопець звичайний, а очі сумні. Поруч із ним жінка з'явилася, явно старша. Але симпатична, навіть мила.