Читати книгу - "Товариство Елементорів. Том 1. Кривавий діамант. Частина І, Fata Morgana"

Мабуть, Міка відчула щось подібне, тому що раптом сказала:

— А нащо ви, власне, всі припхалися сюди? – вона говорила пошепки, але сталеві нотки все ж вгадувалися в її тоні. Міка звинувачуюче ткнула пальцем у Вілла. – Чого ти стерчиш там? Ні на що тут дивитись. Пішов геть! І Коду з собою забери. 

Перевертень обурливо відкрив рота.

— А чому це ти... 

— Заткайся і забирайся звідси! – перебила його сестра.

Він без особливого ентузіазму підвівся на ноги та, наче через силу, поплентався до дверей. Шалфей пропустив його, а сам ще якийсь час стояв, запитально дивлячись на Моллі. Але і він все ж пішов, коли Міка роздратовано прокашлялась. Моллі провела хлопця очима, а Міка вибагливо витріщилась на неї.

— Тебе це теж стосується. Йди геть.

Моллі зміряла екенейку здивованим і одночасно злісним поглядом. Моллі підсьорбала сльози та підібгала губи. Але вигляд у неї був не надто переконливим, зважаючи на набрякле обличчя.

— Вона моя сестра! 

Міка важко зітхнула та клацнула язиком так, наче марно намагалася вмовити вперту дитину зробити, те що цій дитині, вочевидь, робити не хочеться. Вона глибоко вдихнула, беручи себе в руки, та спокійно пояснила:

— Мії точно не стане краще від того, що ти сидітимеш і ридатимеш тут, як навіжена. – білявка вказала на червоне від плачу обличчя Моллі, як доказ своїм словам. – Йди на кухню й випий чаю з ромашкою чи заспокійливе якесь. Короче! Доки не приведеш себе в адекватний стан, я тебе сюди не пущу, зрозуміла? 

— Але ж... – почала Моллі, але одразу ж замовкла наштовхнувшись на серйозний погляд медово-горіхових очей. 

Міка підвелася з ліжка, потягнувши за собою подругу, яку міцно схопила за лікоть. Екенейка махнула у бік дверей, люб’язно підказуючи, де ж знаходиться вихід. Вона розправила спину та підняла брови у страшенно владному виразі, усім своїм виглядом показуючи, хто з них старший. 

— Якщо ти прямо зараз не вийдеш, – попередила вона. – Я перекину тебе через плече і виволочу звідси, мов якийсь чортів мішок. Як тобі така ідея? Та й хто в цій ситуації зарадить більше? Ти, в неконтрольованому плачі, чи я, з тверезими розмірковуваннями?

Моллі розгнівано примружилась на неї, але, кинувши стурбований погляд на сестру, таки пішла, жалібно зітхнувши. Вона гарячково протирала лице мереживним рукавом, але очі не переставали пекти, а в горлі досі щипало. Заледве тягнула, мов свинцем налиті, ноги. Перед собою нічого не бачила через мутну завісу. Вологі вії злиплися і тепер неприємно свербіли, неабияк дратуючи цим. 

Хлопців внизу не було. Кода, мабуть, знову тиняється надворі, а Вільям у себе, скоріше за все. Ну і добре. Самій набагато комфортніше.

Тридей, який грівся на сонечку, всівшись на підвіконні, зацікавлено підняв пухнасту голову. Він прижмурився, розглядаючи господарку крізь довгі білі вуса, що певне в котів були замість брів. Дух позіхнув, ледачкувато потягаючись.

— Чого плачемо? – враз змінився його тон, коли він привідкрив одне око. – І де твоя сестра, ридаюче недорозуміння? І нею все в порядку? Моллі?

— Залиш мене в спокої. – досить грубо кинула та.

Він неприязно фиркнув та вдарив хвостом по склу.

— А я думав, що це я нестерпний. – буркнув Тридей собі під ніс і, зістрибнувши на підлогу, втік кудись у глиб будинку. – Говори із нею, чортівкою. Геть від рук відбилася. – бурмотів він, підіймаючись сходами.

Моллі знайшла у шафці суміш сухої ромашки і меліси. Цікаво, звідки у них заспокійливі трави? Ніхто з них ніколи не пив таких чаїв. Хіба що мати? Вона завжди була вразливою жінкою. Особливо після того, як пішов батько. Утім, не важливо.

Дівчина поставила кип’ятитись воду на чай, а сама присіла на підвіконні. Вона закрила обличчя долонями, намагаючись зібрати думки докупи. У неї вирвалось розпачливе стогнання, коли вона усвідомила, наскільки ж безпорадною є.

Чим міг закінчитися цей напад, якби Шалфей не сказав двійнятам про драконячу слину? Якби Міка вчасно не прийшла й не привела Мію до тями? Вона допомогла їй вгамувати надокучливі емоції, які мало не переросли в потрясіння. 

— Моллі?

Навіть Кода зміг допомогти в той час, як Моллі просто сиділа, розгублена й налякана. І як Мія досі не загинула, якщо її сестра не може взяти себе під контроль у такий важливий момент? Як може зарадити подібним істерикам Мії, якщо сама не в змозі взяти себе до рук?

— Моллі?

Вона не пробачить собі, якщо колись Мія помре у неї на руках. Не пробачить, бо звинувачувати у цьому буде нікого, окрім самої себе.

— Моллі?

— Та що?! – не витримала роздратування та, але в ту ж мить пожалкувала. Мов крізь вату, почула свист чайника. Чи може це вона сама кипіла? 

Моллі присоромлено опустила очі, щоб ненароком не зустрічатися з напів сліпим поглядом. 

У його голосі чітко чулась посмішка, коли він відповів:

— Гнів — теж емоція. Краще плакати чи голосити, ніж тримати все в собі. Це шкідливо для ментального здоров’я. – додав він тихо.

Моллі не стримала зневажливого пхекання. Парадоксально чути щось подібне від хлопця, скупого на зайву щиру усмішку чи бодай якийсь інший прояв яких-небудь почуттів, окрім гордовитості та всезнайства. Утім, це не емоції навіть. 

— Краще лишив би мене саму. – резонно зауважила Моллі якомога нейтральніше. Підняти голову просто не було сил, а от вп’ястися нігтями у дерев’яне підвіконня вийшло несподівано легко. Вона зробила важкий глибокий вдих, сподіваючись на те, що Шалфею таки вистачить розуму залишити її в спокої.

— Як почуваєшся? – поставив натомість абсолютно безглузде питання хлопець.

На диво м’який тон його голосу мало не довела Моллі до шаленства.

— Як я почуваюся? – не витримала вона, все ж піднявши на нього очі. – А як я, перепрошую, мушу почуватися по-твоєму? Нас розшукує майже безсмертна всесильна жінка з професійними вбивцями під рукою. По нашій з тобою провині загинула безневинна дівчина і, можливо, мертва дитина. Мій дім повен незрозумілих осіб, двоє з яких перетворюються на хижаків, і один – керує вогнем, мов Святий Хільдан. І разом з усією цією дружною компанією я маю завадити так званій Сойці. А ще мушу тікати з рідної домівки, бо моєму та життю моєї сестри загрожує небезпека. А щойно вона ледь не померла прямо у мене на руках, а я нічого зробити для того, аби їй стало легше не можу. Думаєш, хтось і справді здатний чудово чи хоча б нормально почуватися у моєму становищі? Так? Тоді вітаю: я у повному порядку! – викрикнула Моллі, не помічаючи сліз, що з новою силою пустились щоками.