Читати книгу - "Розлучення. Він кохає іншу, Альбіна Яблонська"

Ніколи.

І якби я не кохав її. Якби Яна справді була замінима кимось. Звідки б з'явилися ці довбані сльози на моїх щоках? Як так вийшло, що я спав з іншою, а кохав тільки її?

За що? За що я вчинив так із нами?

Адже я не міг жити без її в'юнкого волосся. Без її веснянок. Без її красивих зелених очей. Яких немає більше ні в кого на світі.

Тільки в неї. І в Аврори.

Вони обидві мої дівчата.

Я не можу жити з думкою, що поруч хтось інший. Я люблю їх обох.

А з тим Ромою ми ще поговоримо...

У кишені завібрував телефон.

Це був бос.

— Доброго дня, Давид. Як твоя донька? Уже одужала?

Я чекав чого завгодно, але точно не питання про Аврору. Навіть не пам'ятаю, щоб казав про неї конкретно. Напевно, мій зам усе розповів.

— Дякую, шефе. Стало краще.

— Ти ще не в місті?

— Поки що ні. Але буду завтра. — Ми обидва замовкли. Була незручна пауза. Я згадував, як різко розмовляв із президентом. — Я змушений просити вибачення. Перепрошую, що повівся так грубо.

— Та гаразд, — відмахнувся він, як звичайна людина. — Проїхали. Буває. Усі ми люди. Ну а діти... Сім'я — це святе.

— Згоден, — спробував я посміхнутися своєму відображенню в дзеркалі.

— Відпочинь сьогодні. Виспися, як приїдеш. Приділи увагу дружині й синові.

Я вдячно кивав за розуміння.

— Ще раз вибачте за безлад. Найближчим часом наведу порядок. А угода з «Агро-Плюс» буде наша. Обіцяю.

— Молоток.

— Дякую, Романе Миколайовичу.