Читати книгу - "Господар Вовчої Гори, Нія Козач"

Ми провели в саду ще трохи часу, мовчки вдивляючись у темряву, що огорнула все довкола. Здавалося, ніби світ завмер разом із нашими думками. Кожне слово, яке прозвучало між нами, залишило по собі відбиток важкої правди, що не давала спокою.

– Мені пора повертатися, – тихо сказав Зимобор, підводячись.

Я тільки кивнула, не в змозі вимовити ані слова. Він рушив до військового двору, а я попрямувала до своєї кімнати. Тієї ночі я не зімкнула очей, а моя голова кишіла безліччю думок. Моє бачення історії кардинально змінилося, а лиходієм у цій казці виявився зовсім не той, кого я вважала ним на початку.