Читати книгу - "Егоїстичний ген"

Проблема вимірювання коефіцієнту спорідненості спантеличує багатьох із нас таким чином: будь-які два представники виду (належать вони до однієї родини чи ні) зазвичай мають понад 90 % спільних генів. Що ми тоді маємо на увазі, коли говоримо про спорідненість між рідними або двоюрідними братами? Відповідь полягає в тому, що рідні брати мають спільні гени, крім тих 90 % (чи скільки їх там є), які мають усі індивіди в будь-якому випадку. Існує певна базова спорідненість, яку мають всі представники того чи іншого виду; по суті, меншою мірою, спільна також для представників інших видів. Альтруїзм очікується стосовно індивідів, спорідненість яких вища за базову, якою б та не була.

У першому виданні я уник цієї проблеми, скориставшись трюком розгляду генів, які зустрічаються рідко. На певному етапі це було правильно, але не на подальших. Гамільтон сам писав про гени «ідентичні за походженням», але, як показав Алан Графен, це дає свої складнощі. Інші автори навіть не визнавали наявність якоїсь проблеми і просто говорили про абсолютні відсотки спільних генів, що є явною й недвозначною помилкою. Такі необачні розмови призвели до серйозних непорозумінь. Наприклад, один видатний антрополог в різків атаці на «соціобіологію», опубліковану в 1978 році, намагався стверджувати, що, якби ми сприймали родинний добір серйозно, то мали б очікувати альтруїзму всіх людей один до одного, оскільки всі люди мають понад 99 % спільних генів. На цю помилку я коротко відповів у своїй статті «Дванадцять непорозумінь родинного добору» (вона там іде під номером п’ять). Інші одинадцять непорозумінь також варті уваги.

Алан Графен подає те, що може бути остаточним вирішенням проблеми вимірювання спорідненості в своїй статті «Геометричний погляд на спорідненість», яку я не намагатимусь тут коментувати. В іншій же статті «Природний добір, родинний добір та груповий добір» Графен прояснює ще одну часту й важливу проблему, а саме, — широко поширене неправильне використання концепції «сукупної пристосованості» Гамільтона. Він також представляє нам правильний та неправильний спосіб розрахунку витрат та вигод для генетичних родичів.

32

«…броненосців… за цим варто було би поспостерігати тим, хто збирається до Південної Америки». — Нічого нового про броненосців не повідомляється, але на поверхню вийшли показові нові факти про іншу групу так званих «клонових» тварин — попелиць. Здавна було відомо, що попелиці (наприклад, зелені), нарівні зі статевим, мають також нестатеве розмноження. Якщо подивитись на скупчення попелиць на якійсь рослині, то вони всі цілком імовірно є членами одного клону ідентичних самиць, тоді як попелиці на сусідній рослині будуть членами іншого клону. Теоретично такі умови є ідеальними для еволюції альтруїзму родинного добору. Проте насправді жодних випадків альтруїзму попелиць не було відомо, допоки Шигейюкі Аокі не відкрив безплідних «солдатів» в одному японському виді попелиць у 1977 році, занадто пізно, щоби це потрапило до першого видання моєї книги. З тих пір Аокі виявив це явище у цілої низки різних видів, отримавши вагомі докази того, що воно незалежно виникало, принаймні, чотири рази у різних груп попелиць.

Якщо коротко, історія Аокі є такою. «Солдати» попелиць є анатомічно окремою кастою, такою самою окремою, як касти традиційних соціальних комах, на кшталт мурах. Це личинки, що не досягають повної зрілості, а тому безплідні. Ані своїм зовнішнім виглядом, ані поведінкою вони не схожі на інших личинок, що живуть в один час із ними, проте генетично їм ідентичні. Як правило, солдати більші за інших комах, мають особливо великі передні ноги, через що нагадують скорпіонів, а з їхніх голів стирчать наперед гострі роги. Вони використовують цю зброю для боротьби та вбивства хижаків. У процесі цього вони часто гинуть, але, навіть якщо й ні, то все одно через їхнє безпліддя їх правильно вважати генетично «альтруїстичними».

Що тут відбувається, говорячи термінами егоїстичних генів? Аокі точно не вказує, що саме визначає, які індивіди стають безплідними солдатами, а які — звичайними репродуктивними дорослими особинами, але можна спокійно сказати, що це, вочевидь, має бути середовище, а не якась генетична відмінність. Висновок напрошується сам собою, оскільки безплідні солдати та звичайні попелиці на будь-якій окремо взятій рослині генетично ідентичні. Проте мають бути якісь гени здатності переключатися під впливом середовища на той чи інший шлях розвитку. Чому природний добір сприяв цим генам, навіть попри те, що деякі з них закінчують своє життя в організмі безплідних солдатів, а отже, не передаються наступним поколінням? Тому що завдяки солдатам, копії цих самих генів зберігалися в організмах репродуктивних особин. Обґрунтування тут те саме, що й для всіх соціальних комах (див. 1-й розділ), крім того, що в інших соціальних комах, таких як мурахи або терміти, гени в організмах безплідних «альтруїстів» мають лише статистичний шанс допомогти своїм копіям в організмах репродуктивних особин. Шанси альтруїстичних генів попелиць, безумовно, більші за статистичні, оскільки солдати належать до того самого клону, що й їхні репродуктивні сестри, яким вони приносять користь. У певному плані попелиці Аокі служать найточнішою ілюстрацією правильності ідей Гамільтона з реального життя.

Чи не слід тоді прийняти попелиць до ексклюзивного клубу дійсно соціальних комах, який традиційно був цитаделлю мурах, бджіл, ос та термітів? Фактично, ентомологи-консерватори могли би забалотувати їх кандидатуру з багатьох підстав. Наприклад, попелиці не мають довговічної старої матки. Більш того, будучи справжнім клоном, вони не більш «соціальні», ніж клітини вашого організму. На рослині харчується одна-єдина тварина. Просто так сталося, що її організм розділений на фізично окремих попелиць, деякі з яких відіграють спеціалізовану захисну роль, точно як білі кров’яні тільця в організмі людини. Крім того, «справжні» соціальні комахи співпрацюють навіть не будучи частинами одного організму, тоді як попелиці Аокі співпрацюють тому, що таки належать до одного «організму». Мене вся ця семантика не переконує. На мою думку, якщо ви розумієте, що відбувається серед мурах, попелиць та людських клітин, то можете абсолютно вільно називати їх соціальними або ні, як вам буде завгодно. Щодо мене самого, то я маю причини називати попелиць Аокі соціальними організмами, а не частинами одного організму. Існують ключові властивості єдиного організму, які має одна попелиця, але яких не має клон попелиць. Ці міркування викладені в книзі «Розширений фенотип», у розділі під назвою «Перевідкриття організму», а також у новому розділі цієї книги під назвою «Довга рука гена».

33

«Родинний добір аж ніяк не є особливим прикладом групового добору». — Плутанина стосовно різниці між груповим та родинним доборами нікуди не ділася. Можливо, вона навіть погіршилась. Сьогодні мої зауваження лишень вдвічі актуальніші, за винятком того, що, необережно дібравши слова, я сам припустився випадкової помилки на сторінці 102 першого видання цієї книги. В оригіналі