Читати книгу - "Дев'ятий дім, Лі Бардуго"

Алекс побігла до бібліотеки й гупнула полицею; знову витягнула Книгу Албемарля, але змусила себе пригальмувати. Їй потрібно було подумати, як сформулювати запит. Трастовий фонд Расселла фінансував «Череп і кістки». Вона обережно написала «Право володіння землею, набуте трастовим фондом Расселла за адресою Гай-стріт, Нью-Гейвен, Коннектикут».

Посеред полиці на неї чекав грубий том. Він був позначений логотипом Лети — мисливцем за духами, а всередині були зібрані права на володіння землею в усьому Нью-Гейвені, місця, які одного дня стали притулками для кожного з восьми Домів Серпанку і кожне з яких було збудоване на нексусі, створеному якоюсь силою, якої ніхто не знав.

Та Дарлінґтон знав. «Перша». 1854 — рік, коли трастовий фонд Расселла набув права на землю, де «Череп і кістки» збудували свою гробницю.

Дарлінґтон зібрав по шматочках картинку й дізнався, що саме створило ці фокальні точки магії, які живили обряди товариств, що саме все це уможливило. Мертві дівчата. Одна за одною. Він скористався старими випусками «Нью-гейвенського щоденника», щоб порівняти місця їхньої смерті з розташуванням гробниць товариств.

Але що такого особливого було в цих смертях? Навіть якщо дівчат убили, за всі ці роки в Нью-Гейвені вбивали чимало людей, але магічні нексуси внаслідок цього не з’являлися. І Дейзі померла не на Гай-стріт, де «Череп і кістки» звели свою гробницю, то чому ж нексус сформувався там? Алекс знала: вона проґавила щось, що не може поєднати дві точки, які вдалося б поєднати Дарлінґтонові.

Норт повідомив їй дати — він теж побачив зв’язок.

Алекс помчала назад до ванної кімнати й наповнила водою умивальник.

— Норте, — гукнула вона, почуваючись дурнувато. — Норте.

Нічого. Привиди. Ніколи їх нема, коли тобі потрібно.

Однак існувало чимало способів привернути увагу Сірих.

Алекс повагалася, а потім узяла зі стола ніж для паперів. Провела лезом поперек передпліччя майже під ліктем і дочекалася, поки у воду потече кров, спостерігаючи за її струмочком.

— Тук-тук, Норте.

Його обличчя з’явилося у воді так несподівано, що вона аж підскочила.

— Смерть Дейзі створила нексус, — повідомила Алекс. — Як ви дізналися?

— Я не міг знайти Тари. Це мало б бути просто з тією штукою на руках, але із цього боку Серпанку не було жодного її сліду. Так само, як і Дейзі. І сліду Ґледіс О’Донаг’ю так само. Того дня щось сталося. Щось більше за смерть Дейзі чи мою. Гадаю, це саме сталося знову, коли померла Тара.

Дейзі була аристократка, представниця міської еліти. Її смерть розпочала все це. Але інші дівчата? Ким вони були? Імена, як-от Де-Лауро, Мазурська, Мішкан. Невже все це були дівчата-іммігрантки, що працювали на фабриках? Покоївки? Доньки звільнених рабів. Дівчатка, чий відхід не супроводжували заголовки чи мармурові надгробки?

Чи мала Тара стати однією з них? Священною жертвою? То чому ж її вбивство було таким жахливим? Таким публічним? І чому тепер? Якщо все це насправді були вбивства, після смерті останньої дівчини минуло понад п’ятдесят років.

Комусь знадобився нексус. Якомусь із Домів Серпанку знадобилася нова домівка. «Святий Ельм» роками писав петиції, вимагаючи нової гробниці, а який сенс у гробниці, під якою немає нексусу? Алекс пригадала порожню латку землі, на якій знайшли Тарине тіло. Чимало вільного місця для будівництва.

— Норте, — сказала вона, — повертайтеся й пошукайте решту.

Дівчина по черзі прочитала йому імена: «Коліна Тіллман, Софія Мішкан, Еффі Байт, Зузанна Мазурська, Паолетта Де-Лауро».

— Спробуйте знайти їх.

Алекс зісмикнула з вішака рушник і притиснула його до закривавленої руки. Сіла за стіл, визирнула у вікно на Орандж-стріт і спробувала поміркувати. Якщо Дарлінґтон довідався про джерело нексусів, першою людиною, кому він це розповів би, був Сендоу. Хлопець, напевно, пишався, був у захваті від свого нового відкриття, що проливало нове світло на те, як у цьому місті працювала магія. Проте Сендоу ніколи не розповідав ані їй, ані Доус про останній проект Дарлінґтона.

Чи мало це значення? Можливо, Сендоу не мав до цього жодного стосунку. На нього жорстоко напали за кілька кроків від місця, де вона тепер сиділа. Він мало не помер.

Але не через Блейка Кілі. Блейк травмував Доус, мало не вбив Алекс, але й пальцем не торкнувся декана. На нього з гарчанням накинулися напівбожевільні гончаки Лети, що з’явилися, щоб захистити дівчину. Вона пригадала стиснутий Блейків кулак. Він ударив її тією рукою, але не розтиснув.

Алекс повернулася до коридору, де починалися сходи. Не зважаючи на темні плями на килимі й застарілий сморід блювотиння, уклякла й узялася за пошуки на підлозі під килимком. Аж зазирнувши за порожній плетений горщик для квітів, Алекс побачила, як зблиснуло золото. Напнувши на долоню рукав футболки, дівчина обережно підняла знайдену річ до світла. Монетка примусу. Хтось контролював Блейка. Хтось віддавав йому дуже особливі накази.

«Це рік фінансування».

Дарлінґтон прийшов зі своєю теорією про дівчат і гробниці до Сендоу. Але Сендоу вже й так усе знав. Сендоу, який нашкрябував гроші після розлучення й роками не публікував статей. Сендоу, який так розпачливо хотів приховати Дарлінґтонове зникнення. Сендоу, який відкладав ритуал для його пошуків до першого місяця-молодика і який скористався цим ритуалом, щоб назавжди заборонити Дарлінґтонові повертатися до «Чорного В’яза». Можливо, саме Сендоу, а не хтось іще, встановив пастку на Дарлінґтона у підвалі Розенфельду. Він уже тоді планував убивство Тари Гатчинс і знав, що Дарлінґтон стане єдиним, хто осягне, що насправді означає її вбивство. Тому декан позбавився хлопця.

Сендоу ніколи не збирався повертати Дарлінґтона. Зрештою Алекс була ідеальна роззява.

Не дивно, що все пішло шкереберть саме того року, коли вони притягнули до Лети якусь невідому представницю. Цього варто було очікувати. У майбутньому вони будуть обачнішими. Наступного року навчати їхню примхливу Данте повернеться геніальна, компетентна, врівноважена Мішель Аламеддін. І Алекс стане боржницею Сендоу, назавжди вдячною за підвищені оцінки.

«Можливо, я помиляюся», — подумала вона. А навіть якщо вона мала рацію, це ще не означало, що вона розтулить рота. Вона може тримати язика за зубами, отримувати достатні для продовження навчання оцінки, провести спокійне чарівне літо. Колін Хатрі у травні випуститься, тож їй не доведеться бути люб’язною з ним. Під пильним оком професорки Белбалм вона зможе вижити й розквітнути.

Алекс покрутила монетку примусу в руці.

Протягом кількох днів після різанини в помешканні Ван-Найсу Ітан гасав Лос-Анджелесом, намагаючись знайти того, хто вбив його кузена. Подейкували, що це були росіяни — от тільки росіяни полюбляють пушки, а не битки,