BooksUkraine.com » Бойовики » Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже 📚 - Українською

Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"

160
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Miserere (Псалом п’ятдесятий)" автора Жан-Крістоф Гранже. Жанр книги: Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 115 116 117 ... 160
Перейти на сторінку:
де вони там осіли?

— Найближче село називається Арро. Схоже, воно вже перетворилося на руїну, де жменька жителів повільно вимирає.

— Як ти назвав село?

— Арро. А.Р.Р.О.

Каздан знову пройшов коридором лікарні в напрямку хірургічного відділення.

— Дай-но мені секунду.

Він увійшов до кімнати, де панував безлад. Волокін був у операційній. Він понишпорив у сумці молодика і знайшов його блокнот «Родіа», до якого той занотовував свої думки, імена, назви та подробиці, що могли мати якусь вагу. Каздан перегорнув кілька сторінок і знайшов акровірші, складені за музичними творами, які Ґетц мав намір виконати на Різдво цього 2006 року. Реквієм, Ораторія, Аве Марія, Реквієм…

Великі літери кинулися йому у вічі.

Волокін написав на одній зі сторінок блокнота:

ОРАР

РОАР

АРРО

РАРО

Юний геній знову вгадав правильно, й уже не вперше. Зібравши докупи перші літери хорових творів, які мали бути проспівані наприкінці року, можна було прочитати назву села, біля якого осіла секта. Ось вона, таємниця, яку Ґетц зашифрував у музиці. Ось що він хотів сказати всім. Чилійські кати перебувають у Франції і роблять тут те саме, що й у Чилі. Злочини тривають.

— Оце все, що я можу сказати вам, — завершив розповідь Дальамбро у відповідь на мовчанку Каздана. — Далі ви можете нишпорити самі.

— Як?

— В Інтернеті. Ця громада має власний сайт, де проголошено її символ віри, розповідається про їхню діяльність у галузі сільського господарства, про їхні ремесла. Ці люди вважають себе християнським орденом на зразок католицьких ченців або черниць. Їхня відмінність лише в тому, що вони процвітають. Їхня продукція розходиться по всій Франції. Мед, городина, ковбасні вироби… У всьому цьому не видно ніякої шкоди. Не знаю, що ви шукаєте, але…

— Яка адреса їхнього сайту?

Дальамбро продиктував йому адресу. Каздан записав її у блокнот Волокіна. У нього було таке відчуття, ніби його мозок злився в одне ціле з мозком цього хлопця.

— Дякую.

— А де Волокін?

— Поранений.

— Поранення тяжке?

— Ні. Він зателефонує тобі.

Каздан знову вийшов у коридор. Зупинив медсестру, яка йшла йому назустріч, човгаючи дерев’яними черевиками. Навіть не набравши у груди повітря, він проказав їй звичні вступні слова: поліція, розслідування, терміново.

— Чого ви хочете?

— Я хочу знайти одну інформацію в Інтернеті. Мені потрібен комп’ютер.

— Ми не маємо зовнішнього зв’язку. У нас внутрішня мережа.

— Жодної машини, що має вихід в Інтернет у всій лікарні? Ви вважаєте мене за дурня?

Медсестра відсахнулася од нього, налякана.

— Тут є кімнати відпочинку, що мають назву «Відкрите небо». Я думаю, там є комп’ютери і…

— Де це?

— На останньому поверсі.

— Там зачинено?

— Так. «Відкрите небо» відчиняють о другій годині дня і…

— Ключ. Швидко.

Вона мить повагалася, потім мовила:

— Зачекайте мене тут.

Вона увійшла до кабінету за заскленими дверима — звичайного місця перебування медсестер. Каздан провів її поглядом, аби переконатися, що вона не зателефонувала нікому з начальників або, ще гірше, в поліцію, у справжню поліцію. Вона повернулася до нього з в’язкою ключів у руці. Нічого не кажучи, відокремила від неї один. Схопивши його і кинувши коротке «дякую», він побіг до ліфтів.

За дві хвилини Каздан уже переходив через кімнати «Відкритого неба», занурені в темряву. Більярд, настільний футбол, електричний більярд, величезні телевізійні екрани… Праворуч помітив музичний салон, де виблискували металеві тарілки ударних інструментів.

Потім ліворуч побачив залу з екранами.

Каздан увімкнув світло, потім комп’ютер і набрав адресу сайту «Колонії Асунсьйон». На екрані з’явилася головна сторінка.

Він мусив протерти собі очі, щоб повірити в те, що побачив.

Загальна подача — розташування на сторінці, фотознімки, тексти — нагадувала рекламу якого-небудь середземноморського села. Діти, які весело сміялися, качаючись у траві. Чоловіки з радісними обличчями працювали на полях у золотавому сяйві сонця. Молоді жінки з ангельськими обличчями натхненно демонстрували мистецтво ткацького ремесла. Колонія зуміла пристосуватися до життя у Франції та до нового тисячоліття. Колоністи були у строгих чорних костюмах і в білих сорочках. Не було й натяку на якісь фольклорні баварські костюми. Ніде не видно було й прапора з видовженим чорним знаком, схожим на нацистського орла. Каздан перейшов на інші сторінки. Там було показано сільськогосподарську діяльність громади (це слово було кілька разів написане іспанською мовою — Comunidad). Великі дерев’яні зерносховища, новісінькі трактори, поля, вкриті щедрими урожаями можна було бачити на кожній сторінці. Особливо вражала краса будівель «Центру Чистоти», де жили члени релігійної групи в прямому значенні цього вислову. Гартман, батько чи син, обрав стиль найсучаснішої архітектури. Поряд із житловими, дуже стриманими будівлями церква та лікарня демонстрували свої футуристичні лінії. Лікарняний комплекс розмістився під опуклим блискучим навісом, схожим на розгорнуте крило металевого птаха. Над церквою вивищувалася дзвіниця, чотири грані якої перетиналися на висоті, щоб потім розкритися на вершині у формі кубістської чаші.

Звідки вони взяли стільки грошей? Якби чилійські німці тільки вирощували картоплю, навряд чи вони змогли б вибудувати собі таку інфраструктуру. Заощадили на золоті з чилійських рудників? Чи на внесках, які приносили їм нові члени? Може, Бруно Гартман набирав собі послідовників на французькій землі переважно з багатих родин, за прикладом усіх інших сект?

На інших сторінках було показано, які послуги може запропонувати громада зовнішньому світові — частина її території була відкрита для публіки. Щонеділі жителі регіону могли слухати там ранкову месу, супроводжувану концертом. Могли вони також безкоштовно одержувати медичну допомогу в

1 ... 115 116 117 ... 160
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже», після закриття браузера.

Подібні книжки до «Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже» жанру - Бойовики:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"