Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"

Дзвінок мобільника урвав його думки.

Це був не його мобільник. Він раптом усвідомив, що плаче гіркими слізьми. Прислухався. Дзвінок долинав із куртки Волокіна, покладеної на іншу каталку.

Він схопив телефон, подивився на екран — і, звичайно ж, не міг упізнати номер. Не відповідаючи, виніс телефон із кімнати.

Хто міг телефонувати хлопцеві о шостій ранку?

58

Каздан пройшов коридором під осудливими поглядами медсестер. Розмовляти по мобільному телефону заборонено в лікарнях і шпиталях. Він штовхнув стулки дверей і вийшов до ліфтів.

— Алло?

— Дальамбро.

— Це Каздан, — повідомив він, утираючи очі долонею. — Що там у тебе?

— А Волокін де?

— Волокін розмовляти зараз не може. Слухаю тебе.

Коротке вагання. Дальамбро не сподівався, що йому доведеться розмовляти з цим велетнем.

— О’кей, — сказав він. — Я так і не зміг заснути й до ранку колупався, шукаючи вашу чилійську секту.

Каздан сказав собі, що в цьому хаосі вони все-таки мають якийсь шанс. Існували ще люди такі, як оцей Дальамбро або Арно, що могли заразитися вірусом розслідування за кілька секунд. Люди, яких різдвяні свята не вкидали у стан абсолютної анестезії.

— Тобі вдалося щось знайти?

— Думаю, що так. Але це не секта. Це автономна територія.

— Що таке?

— Схоже на безглуздя, але саме так воно і є. Французький уряд віддав клапоть території громадській організації некомерційного характеру під назвою «Асунсьйон» 1986 року. Її повна назва «Доброчинне виховне товариство Асунсьйон». Схоже, існує франко-чилійський договір про переселення цієї групи. Зауваж: я говорю не просто про якусь приватну власність. Це справжня країна на території Шестикутника. Вона не підпорядкована ані Франції, ані Чилі.

— А це можливо?

— Усе можливо. Існують інші подібні приклади. Так звані мікродержави. Тут ідеться про територію суверенну, де французьке правосуддя не має жодних прав. Точна кількість її жителів невідома. Невідома також точна топографія того місця і невідомо, які будівлі на ній стоять. Невідомо також, скільки літаків та вертольотів має в розпорядженні ця «держава». У них є власний повітряний простір. Без їхнього дозволу пролетіти над «Колонією Асунсьйон» неможливо.

У мозку Каздана стали відбуватися певні зчеплення. Цей статус почасти пояснював деякі таємниці. Наприклад, зникнення трьох колег Вільгельма Ґетца. Рейнальдо Ґутер’єса, Томаса Ван Ека, Альфонсо Аріаса. Людей, яких уже не було у Франції, але які, проте, ніколи не покидали її територію. Вони просто розчинились у тій країні, яка існує в межах іншої країни.

Казданові пригадалися також слова, які він почув від Волокіна щодо зникнення трьох чилійських катів: «Таке враження, ніби наша територія їх проковтнула». Двома днями раніше Рікардо Мендес, лікар судової медицини, сказав, говорячи про протез, який носив Вільгельм Ґетц і слідів якого він не міг знайти: «Протез було вивезено з Франції, але невідомо через який кордон». Мендес не міг би висловитися точніше. Ґетцу зробили операцію стегна там-таки, де оселилися троє майстрів катування.

— А хто керує цією спільнотою?

— Жодного уявлення. Французький уряд більше не знає, що там відбувається. У мене навіть таке враження, що вони не хочуть нічого знати. Ця група стає незручною, розумієш?

— Ти не можеш назвати прізвище бодай одного з керівників? Якогось міністра? Генерального секретаря?

— Так. Стривай-но… Там існує щось подібне до Центрального комітету. — Каздан почув шелестіння паперу. Дальамбро переглядав записи. — Ось воно. Чоловіка, який усе це очолює, звуть Бруно Гартман.

— Ти хочеш сказати: Ганс Вернер Гартман?

— Ні, в мене записано інше ім’я: Бруно Гартман.

Давид Бокобза, ізраїльський дослідник, сказав: «Він навіть має сина, наскільки мені відомо, який, очевидно, продовжує його справу». Отже, секта та її дух живуть і процвітають далі. Мілош підсумував: «Король мертвий. Хай живе король!»

— Де розташована колонія?

— Як показують мої пошуки, вони перебували у двох місцях. У першому вони довго не затримались, у Камарзі.[81] Плем’я оселилося в безлюдному місці за п’ятдесят кілометрів від Сент-Марі-де-ла-Мер.[82] Вони нікого не потривожили, але Камарґ — туристична територія. На них стали надходити скарги. Генеральна рада місцевого самоврядування скористалася своїми правами, щоб виселити чилійців зі своєї території. Вони воліли пустити до себе циганів, аніж цю дивну секту. Постанову про надання їм права на проживання там так ніколи й не було підписано. Через кілька років сільськогосподарська громада мусила звідти виїхати.

— Це було коли?

— 1990 року.

— І куди вони подалися?

— У найпустельнішу частину Франції: Кос Межеан. На півдні Центрального масиву. Там, можу тобі сказати, вони справді нікому не заважають. Це різновид степу, наскільки мені відомо, щось подібне до степів Монголії, який тягнеться на сотні кілометрів. Вони мають там за сусідів лише доісторичних коней, що живуть у тому заповіднику. Думаю, що цього разу регіон був радий прийняти їх. Колонія принесла туди процвітання. Вони викопали колодязі, розвинули сільське господарство. Колоністи стали там першими поселенцями. Сьогодні вони живуть цілком незалежно. Це щодо харчування та енергії. Велике аграрне господарство має власні турбіни для вироблення електроенергії.

Каздан слухав як заворожений. У Франції «Колонія» крок за кроком відтворила свою історію в Чилі. Цікаво, чи Бруно Гартман так само оселився у Франції з цілою ордою білявих дітей, як його батько в шістдесятих роках на території Чилі?

— Ти кажеш про Кос Межеан. А ти знаєш точно,