Читати книгу - "Гра в чужу брехню, Олена Гриб"

***

Їх залишилося всього четверо – прямих нащадків великого некроманта, що колись відмовився від клуського трону. Фарме, яка так зненацька злетіла до вершини, не з цього списку – кровного споріднення між ними не було, хоч імператорська фаворитка і згадувала Дем'єна як свого далекого родича за кожної зручної нагоди.

Правдами і неправдами їй вдалося посісти стійке становище у вищому товаристві Влаї. Можливо, її жіночі чари зведуть із розуму старого імператора настільки, що він запропонує шлюб. Звичайно ж, коли Малдраб занедужав і мрії Фарме опинилися під загрозою, вона злякалась і почала шукати нового покровителя, проте Його Величність повернувся до життя і, схоже, збирався дочекатися правнуків. Тому підозрювати матір спадкоємця імперії в будь-яких змовах старий некромант вважав марнуванням часу – надто боялась вона за своє благополуччя, щоб влазити в щось, серйозніше за дрібні палацові інтриги.

– Зате вона вродлива! – нагадала Зеліна. – Я бачила її, коли зустрічалася з… з ф'єрі. Вродлива і якась… хм, неземна, чи що? Піднесена? Ні, не те! Ніби як розумна… Як же Лін каже?! Глазурна? Гламурна, о!

Карі й Марк кивнули, Дем'єн не звернув на репліку богині жодної уваги.

Кложена… Бідна дівчинка, у неї ніколи не було вибору. Свого часу її батько вважався найсильнішим магом Тойяни і, ніде правди діти, найбагатшою людиною північного узбережжя. Як же він розчарувався, дізнавшись, що одна з його дочок не здатна користуватися магією! Він не уявляв, що з нею робити, окрім як вигідно збути з рук. Шлюб із сином графа Тойянського став ідеальним рішенням. Кложені ледь виповнилося вісімнадцять, Малейну було далеко за тридцять… Чи варто говорити, що спільну мову вони не знайшли досі?

Народження дочки, що успадкувала дар дідуся, ще більше віддалило подружжя. Графиня хотіла, щоб у маленької Ільмени було все, чого вона сама ніколи не мала, включно з можливістю самостійно визначити своє майбутнє. Граф підшукував доньці вигідну партію… А дочка зверхньо дивилася на обох батьків і розуміла: як би вони не старалися наставити її на шлях праведний (звичайно ж, кожен у своєму розумінні), останнє слово буде за нею. Тому принц Веллійської імперії як наречений виявився для неї сюрпризом.

Без сумніву, вона була не проти корони. Але… Королева Тойяни? Правителька глушини?! Це зводило нанівець роки навчання в Клусі, перекреслювало всі плани! Ну чому батько не розумів, що доньці начхати на титул? Її приваблювала влада, сила, могутність магів! Ільмена мріяла одного разу кинути виклик самому Радісу! Хотіла, щоб її ім'я було всесвітньовідомим і не означало простачку, яка не зуміла вибратися з багнюки, хоча мала для цього всі можливості! Але навіть мати не підтримала її прагнення… Точніше, не змогла підтримати.

Молода магиня згадала про «дідуся Дем'єна», з яким її сім'я давно обірвала зв'язки. І яке ж було її здивування, коли вона дізналася: пораду щодо шлюбу батько отримав він некроманта, який не бажав, щоб у місті почалася різанина через ображене самолюбство графа! Виходячи з будинку старого, Ільмена здавалась невимовно засмученою і зневіреною… Тому Дем’єн не зміг проігнорувати її сльози.

«Я допоможу тобі», – сказав він тоді.

«Не треба, дідусю. Мені краще змиритися. Зрештою, Його Величність теж маг… Думаю, у нас будуть теми для розмов», – відповіла дівчина, шморгаючи носом.

Некромант кивнув і зачинив двері. А кілька днів потому виявив: на столі немає стародавнього сувою, витягнутого із бібліотеки для іншої справи, що не мала до Тойяни жодного стосунку. Дем’єн не чекав гостей, тож залишив його у вітальні.

«Зовсім голова дірява… Напевно, грубку розтопив, та й забув. Не біда, зараз запишу на папері, як зробити ф'єрі. Звичайно, навряд чи ця погань коли-небудь знадобиться, але перестрахуватися не завадить, а то з пам'яттю краще не жартувати. Так… Починалося там з хелли…» – бурмотів старий, орудуючи самопискою.

І лише на коронації, на яку він прийшов на прохання вдячного графа, Дем'єн побачив жалюгідне творіння, що мало зійти за наречену. Воно харчувалося життям Ельміри, хоча зв'язок між ними був настільки слабким, що зруйнувався від найпростішого втручання богині Життя. Відверто кажучи, ця ф’єрі нагадувала механічну ляльку з неживим голосом, тому знайомі Ільмени вмить розкусили б підробку, але в переповненому людьми залі ніхто не звернув уваги на дивацтва дівчини, та й померла вона дуже вчасно.

– Напевно, саме тому я вважав, що мене полонила не графська дочка, – вирішив Карі. – О, забудьте, це вже в минулому… Але чому вона зв'язалася з Маргалінайєю?

Дем'єн посунув до нього глибоку миску з чорничним варенням і вказав на великий шматок яблучного пирога, що залишився незачепленим на блюдці метаморфа.

– Навіть не спробуєш? У мене непогано виходить… досвід великий, як ви знаєте. Я не можу нічого сказати ні про веллійську принцесу, ні про її стосунки з Ільменою, але про моїх родичів вам було б корисно знати трохи більше. Отже, хто там залишився?

– Ельміра, – підказав Марк і штовхнув метаморфа. – Не будеш? Лін тебе на сто років уперед відгодувала? А мені з голоду вже ті чорти ввижаються, про яких вона постійно згадує! Дай сюди!

Карі беззаперечно виконав його прохання і знову втупився в некроманта, й не намагаючись приховати свою нелюдську природу.

– Саме ви створили ф'єрі Маргалінайї і не можете говорити про це… Я багато б віддав, щоб дізнатися, як ви взагалі познайомилися з мертвою принцесою, однак зараз мене цікавить тільки моя дружина. Хтось викрав її…