Читати книгу - "Грішна одержимість, Кейтрін Шкроб"

— Ти дуже вродлива, Олесю. Дуже, — чесно зізнаюся. — Гарна, але тепер ще й ображена, чи не так? — помічаю, як після мого прохання згасло усе світло у цій дівчині. — І ти дійсно мені подобаєшся.

— Напишу вам список продуктів й залишу на столі через десять хвилин. На все добре, Несторе Вадимовичу, — сухо промовляє Олеся, дивлячись кудись у підлогу, і одночасно з цим підіймається, щоб піти. 

Вона таки вирішила, що я нею скористався. Дідько! Що могло бути гірше? І хоч я не мав лихих намірів щодо неї, а все ж чомусь відчуваю провину. Навіть сам засмутився. Можливо, бо відвернув від себе єдину людину, яка не шкодувала мені тепла? А до біса ті моралі! 

Різко встаю зі стільця й хапаю за руку Олесю. Притягую до себе й трохи схиляюся, щоб притулятися своїм чолом до її.

— Повір, я не вчинив би з тобою так паскудно, як ти думаєш. 

— Значить, у вас все ж не вистачає сміливості чинити так, як того жадаєте насправді. А між іншим, ви нещодавно дякували мені, що допомогла визначитися зі своїми бажаннями. І ще запевняли, що тепер сповнені рішучості змінити своє життя. 

Як вправно вона добирає слова, щоб на мене впливати. Мої овації, дівчинко! Однак я розумію, що це маніпуляція, яка підштовхує до зближення. І хоч не маю піддаватися, щиро хочу це зробити. Саме тому забиваю гігантського болта на своє прагнення не підпускати ближче Олесю й, обхопивши її потилицю, цілую глибоко та палко. 

Чи шкодуватиму пізніше, що зірвався? Ні. Обіймаючи дівоче тіло на дивані у вітальні, обхоплюючи пружні груди, занурюючи обличчя у світло-русяве волосся, розумію, що задню вже не дам. У цьому просто немає сенсу. Для чого ж заганяти себе у рамки та цим ще й ображати дівчину, яка прагне бути зі мною? Розлучення з дружиною — це вже прийняте рішення, оскільки я більше не відчуваю з нею спорідненість. А от Олеся… Хай вона значно молодша від мене, я все ж хочу щодо неї вчинити так, як відчуваю. Що як саме вона стане тією супутницею, з якою утворимо міцну родину? Досі я ще не знайшов нічого у цій дівчині, що відштовхувало б. От тільки я погано знаю Олесю, і головне — її плани на життя. А це тепер для мене має значення. Тож я потребую спілкування. Мені необхідні розмови про все на світі, щоб зрозуміти її світогляд. 

А поки що хіть обплутує, вимикаючи раціональний розум. І мені хочеться ще довго не відпускати тендітну дівчину з обіймів, даруючи їй стільки насолоди, скільки буде достатньо. Для мого ж задоволення достатнього навіть лише стогонів, які немов патока затікають у вуха й розтікаються тілом, розносячи задоволення. І це могло б тривати дуже довго, якби не прокинулася Емма. Лише це змушує мене пришвидшитися. Але я знаю, що обіймаю цю дівчину не востаннє.