Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка (продовження: 08.02)

Коли ми з Денисом приїхали додому, ще не встигли вийти з машини, як моя мама та Діана, яка прокинулася не так давно, почали нас зустрічати з купою запитань.

— Ну що там у лікарні? — мама вражено поглянула на нас. — Все нормально? Лікар сказав, що?

Я заплющила очі, знову відчуваючи слабкість у голові, але вирішила, що не буду на цьому акцентувати.

— Лікар сказав, що все добре, — відповів Денис, помітивши, що я не дуже добре себе почуваю. — Просто, мабуть, вітамін не вистачає. Призначили курс, і все буде гаразд.

Мама кивнула, але, здається, їй не зовсім подобалося, як я виглядала. Вона схвильовано подивилася на мене.

— Ну, добре, головне, що ви обидва з лікарем порадилися. Віка, ти точно впевнена, що все нормально? Може, трохи відпочинеш?

Я намагалася зробити вигляд, що все в порядку, хоча насправді мені було нелегко триматися на ногах. Тому я лише кивнула.

— Все добре, мама, не переживай. Просто втомилася. Я піду полежу.

Діана, схоже, теж була стурбована, але не так, як мама. Вона лише знизала плечима й сказала:

— Ой, не переживайте ви так. Вона ж в мене сильна, витримає.

Після цього мама з Діаною пішли кудись, залишивши нас вдома вдвох. Мене це трошки заспокоїло, тому що я була втомлена і не хотіла їм показувати, як погано себе почуваю.

— Я думав, що може подивимося якийсь фільм? — запропонував Денис, як тільки двері за ними зачинилися.

Я мовчки кивнула і подалася до дивану. Він підсів до мене, зручно вмостившись поруч, і включив телевізор. Здавалося, що все навколо мене стало тихим і затишним, але водночас я відчувала, як погіршується самопочуття.

— Віка, ти ж не хочеш ще раз перевірити, чи все в порядку? — він трохи занепокоєно дивився на мене.

— Точно все добре, — я вимушено посміхнулася, намагаючись хоч трохи його заспокоїти. — Просто хочу трохи відпочити.

Але насправді я відчувала, як мене продовжує накривати слабкість. Денис це помітив, і з його очей не сходив погляд, сповнений турботи.

— Ти що, знову хвилюєшся? Не треба так, Віка. Ти ж не одна. Я буду поряд, завжди, — він взяв мою руку і ніжно притиснув до себе. — Ми з тобою все подолаємо, обіцяю.

Поки ми дивилися фільм, я почала розслаблятися і забувати про біль, хоча іноді він все одно давав про себе знати. Проте Денис, здається, став моїми ліками. Його слова, його присутність — все це допомагало хоч трохи полегшити відчуття неприємних симптомів.

У кімнаті було затишно, світло трохи приглушене, а ми просто сиділи поруч, майже не розмовляючи. Здавалося, весь світ зупинився. І навіть якщо мені було не дуже добре, я намагалася отримати максимум спокою від того моменту, коли ми були разом.

— Ти не сильно переживаєш через усе це, правда? — тихо запитав він, коли ми зробили перерву, дивлячись на мене з м'яким поглядом.

Я кивнула, і хоч я намагалася приховати, як важко мені дається кожен рух, його підтримка допомагала. Це було дуже важливо, і я вирішила не давати йому причин хвилюватися.

— Я просто трошки втомилася, — сказала я знову, намагаючись виглядати нормально. — Але все буде добре.

Денис лише усміхнувся, і, зрозумівши, що я намагаюся бути сильною, він не запитував більше про моє самопочуття. І це стало ще одним моментом, коли я цінувала його розуміння і готовність підтримати мене, навіть коли я не могла сказати більше, ніж просто "все буде добре".

Ми провели решту дня, просто разом. Погладжуючи мої руки, він спілкувався, жартував і робив усе, щоб я забула про своє погане самопочуття. Врешті-решт, я почувалася краще не завдяки лікуванню, а завдяки тому, що була поруч з ним.