BooksUkraine.com » Сучасна проза » Собор Паризької Богоматері 📚 - Українською

Читати книгу - "Собор Паризької Богоматері"

168
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Собор Паризької Богоматері" автора Віктор Гюго. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 116 117 118 ... 152
Перейти на сторінку:
торфом і яке в селах, вириваючись уночі з вікон кузні, кидає криваво-червоний відблиск на стіни протилежних будинків. Великий собака, який поважно сидів на купі попелу, вертів перед палаючим вугіллям рожен з м'ясом.

Однак, незважаючи на безладдя, роздивившись, можна було розрізнити в цьому натовпі три головних групи людей, які тіснилися навколо трьох уже відомих читачеві осіб. Одна з них, дивовижно вбрана в строкате східне лахміття, був Матіас Хунґаді Спікалі, князь циганський та богем-ський. Волоцюга сидів на столі, підібгавши під себе ноги, піднявши вгору палець, і гучним голосом відкривав таємниці чорної та білої магії численним слухачам, які пороззявляли від здивування роти.

Друга група громадилась навколо нашого давнього приятеля, уславленого володаря царства Алтинів, що був озброєний до зубів. Клопен Труйль-фу з дуже серйозним виглядом притишеним голосом віддавав накази, керуючи спорожнюванням величезної, наповненої зброєю бочки з вибитим дном, звідки, мов яблука та виноград з рогу достатку, щедро сипалися сокири, шпаги, шоломи, кольчуги, окремі частини броні, наконечники ратищ та списів, стріли, прості й нарізні. Кожен брав з купи що хотів, — хто шолом, хто шпагу, хто кинджал з хрестоподібною ручкою. Навіть діти озброювалися, навіть безногі, одягшись у броню та лати, повзали попід ногами бенкетуючих, як величезні блискучі жуки.

Нарешті найгаласливіше, найчисленніше стовпище заповнювало лави й столи, де просторікував і лаявся якийсь пронизливий голос, що виривався з-під повного — від шолома до острогів — важкого військового озброєння. Чоловік, який так пообвішував себе рицарськими обладунками, зникав під усім цим спорядженням, і видно було тільки його нахабний, почервонілий кирпатий ніс, пасмо білявого волосся, рожеві губи й зухвалі очі. За поясом у нього було кілька ножів і кинджалів, на правому боці — великий меч, на лівому — поржавілий самостріл, перед ним — здоровенний кухоль вина, а праворуч ¦— дебела, недбало одягнена дівка. Усі навколо реготали, лаялись, пили.

Додайте до цього ще з двадцять невеличких груп, слуг і служниць, що пробігали з глеками на голові, гравців, які схилилися над кулями, шашками, костями, рейками, над азартною грою в кільця, суперечки в одному кутку, поцілунки — у другому, і ви матимете деяке уявлення про загальний характер цієї картини, освітленої яскравим полум'ям, що примушувало танцювати на стінах шинку тисячі величезних химерних тіней.

Своїм галасом шинок нагадував нутро розгойданого дзвона під час великого благовісту.

Сковорода під рожном, на яку дощем стікало сало, заповнювала своїм невпинним шкварчанням перерви між цілим вихором перехресних розмов, що лунали в усіх кінцях залу.

Серед усього цього ґвалту в глибині таверни, на лаві, біля самого вогнища, сидів, простягши ноги в попіл і втупивши очі в палаючі головні, філософ, заглиблений у роздуми. Це був П'єр Гренгуар.

— Ну, жвавіше! Поспішайте! Озброюйтесь! За годину ми виступаємо, — говорив Клопен Труйльфу до арготинців.

Одна з дівок наспівувала:

На добраніч, мій батьку і ненько!

Вже останні згасають вогні.

Двоє картярів лаялись.

— Ти негідник! — кричав один з них, червоний, мов буряк, показуючи другому кулака. — Я тебе так розмалюю трефами, що сам король тебе візьме в свою колоду карт замість трефового валета!

— Уф! — бурчав якийсь нормандець, що його легко можна було пізнати з гугнявої вимови. — Та й набилося ж нас тут, як святих у Кальювілі.

— Синочки, — говорив фальцетом князь циганський, звертаючись до своїх слухачів, — французькі відьми літають на шабаш без мітли, без мазі, не верхи на цапі, а лише за допомогою кількох чарівних слів. Італійських відьом завжди біля дверей очікує цап. Але всі вони обов'язково вилітають через димар.

Голос молодого гульвіси, озброєного з голови до п'ят, перекривав увесь цей гамір.

— Слава! Слава! — горлав він. — Сьогодні я вперше вийду на поле бою! Волоцюга! Я волоцюга, клянуся христовим черевом! Налийте-но мені вина! Друзі мої, моє ім'я Жеан Фролло дю Мулен, я дворянин. Я певен, що якби бог був рицарем, він би став грабіжником. Брати мої, ми йдемо в чудовий похід. Ми хоробрі. Обложимо Собор, виламаємо браму, заберемо красуню, врятуємо її від суддів, врятуємо від попів, зруйнуємо монастир, спалимо єпископа в його єпископському палаці, і все це ми зробимо швидше, ніж будь-який бургомістр устигне проковтнути ложку супу. З нами справедливість! Ми пограбуємо Собор богоматері — і край. Ми повісимо Квазімодо. Чи знайомий вам, мої красуні, Квазімодо? Чи доводилося вам бачити його задиханого верхи на великому дзвоні в день тройці? Клянусь рогами сатани, це щось надзвичайне! Це справжній диявол верхи на мідній пащі. Друзі мої, вислухайте мене, я всім серцем волоцюга, всією душею арготинець, я — вроджений бродяга. Я був дуже багатий, але я проїв своє багатство. Моя матуся готувала мене в офіцери, татусь — у диякони, тітонька — у радники суду, бабуся — у королівські протонотаріуси, двоюрідна бабуся — у скарбники військового відомства, а я став волоцюгою. Я сказав про це моєму татусеві, який кинув мені в пику свій прокльон, моїй матусі — шановній жінці, — вона почала хлипати й рюмсати, як оце мокре поліно на каміновій решітці. Хай живуть веселощі! Я просто шаленію! Шинкарко, мила моя, дай-но іншого вина! У мене ще є чим платити. Не хочу більше сюренського, воно дере горло. З таким же успіхом я можу полоскати горло плетеним кошиком.

Увесь набрід реготав і аплодував йому; помітивши, що галас навколо нього посилюється, школяр вигукнув:

— Який чудовий гомін! Populi debacchantis populosa debacchatio! [262] — І, закотивши очі, він заходився співати, наслідуючи каноніка, що розпочинає вечерню: — Quae cantica! Quae organa! Quae cantilenae! Quae melodiae hic sine fine decantantur! Sonant melliflua hymnorum organa, suavissima angelorum melodia, cantica canticorum mira!.. [263]

Раптом він урвав спів.

— Чортова шинкарко, давай-но вечеряти!

Настала хвилина майже цілковитої тиші, і тоді в свою чергу залунав пронизливий голос князя циганського, який повчав циган, що оточили його:

— …Лисицю звуть Адуїною, лиса — Блакитноногим, або Лісовим бродягою, вовка — Сіроногим чи Золотоногим, ведмедя — Старим або Дідом. Ковпак гнома робить людину невидимкою і дає змогу бачити невидиме. Кожну жабу, яку мають охрестити, слід убрати в червоний або чорний оксамит і прив'язати їй дзвіночок на шию і дзвіночок до ніг. Кум тримає голову, кума — зад. Демон Сідрагазум має силу примусити дівчат танцювати голими.

— Клянуся обіднею! — перебив його Жеан. — Хотів би я бути демоном Сідрагазумом!

Тим часом в іншому кутку шинку волоцюги продовжували озброюватися, перешіптуючись.

— Бідолашна Есмеральда! — казав один циган. — Вона ж наша сестра. Треба її витягти звідти.

— А чи ж вона все

1 ... 116 117 118 ... 152
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Собор Паризької Богоматері», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Собор Паризької Богоматері"