Читати книгу - "Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів"

Але тут не припинялися спроби проросійських сил проголосити «незалежність», а фактично – приєднати Крим до Росії. Зокрема, такі спроби були в 1992702 і 1994 рр.703. І в пізніші часи на півострові активно діяли проросійські сили. Чи не найголовнішим вогнищем цих сил став Севастополь, де розміщувалася база російського Чорноморського флоту.

Варто погодитися з такою оцінкою ситуації: «Крим упродовж усього пострадянського періоду українсько-російської взаємодії залишався полем активної й послідовної діяльності російських політиків, які намагалися просувати ідеї зближення чи навіть об’єднання з Росією, сприяти руйнування єдності Української держави, при цьому офіційно не ставлячи під сумнів належність Криму Україні. Досягненню цих цілей сприяла пасивність органів влади України, що не перешкоджала і відвертим російським націоналістам, а конфліктні ситуації, які періодично виникали на півострові на цьому ґрунті, РФ завдяки повному домінуванню в інформаційному просторі в Криму послідовно підігрівала і повертала на свою користь»704.

На жаль, проукраїнські сили в Криму не відзначалися активністю. Хоча українці на півострові становили другу за чисельністю етнічну групу (вони складали близько 20 % від загальної кількості українського населення), проте, зазнавши сильної русифікації, в переважній більшості не відзначалися вираженою українською національною свідомістю. Можливо, це виглядало парадоксально, але найбільш дієвою проукраїнською силою в Криму стали кримські татари. У 1991 р. вони відновили свої представницькі органи – Курултай705 та Меджліс706, котрі мали представляти інтереси киримли перед владою. Не можна сказати, що українська влада перешкоджала діяльності кримських татар, але й не надавала їм великої допомоги. Для неї вони були, радше, пасинками, а не синами.

Тим не менше саме в умовах незалежної України кримські татари отримали можливості не лише переселятися в Крим, а й відроджувати свою культуру. Їхні політичні лідери мали підтримку з боку національно орієнтованих українських політичних сил – Народного руху України, блоку «Наша Україна» й Блоку Петра Порошенка. Саме депутатами від цих партій і блоків до Верховної Ради обиралися кримськотатарські політичні лідери Мустафа Джемілєв та Рафат Чубаров.

Попри певні негативні стереотипи, в часи незалежної України спостерігався процес «налагодження мостів» між українцями й кримськими татарами. Стосується це не лише політичної сфери. Кримські татари розуміли, що саме незалежна Україна допомагає їм зберегтися як народу. Натомість українським патріотам імпонувала проукраїнська позиція значної частини кримських татар.

Відбувався діалог і на символічному рівні. У 2003 р. українським режисером Олесем Саніним був знятий художній фільм «Мамай», створений на основі давніх українських та кримськотатарських фольклорних джерел. Це історія про те, як татарська жінка знаходить в степу українського козака, котрий утікає з турецького полону, привозить його додому, лікує, закохується й стає його дружиною. Також в Україні в 2012 р. був знятий перший кримськотатарський фільм «Хайтарма» про депортацію кримських татар у 1944 р. Режисером цього фільму був Ахмет Сеїтаблаєв. Він же став режисером фільму «Кіборги» про оборону українськими військовими Донецького аеропорту. Популярною в Україні стала співачка кримськотатарського походження Сусана Джамаладінова, більш відома як Джамала. У 2016 р. вона, представляючи Україну, стала переможцем на Євробаченні, виконавши пісню «1944». До речі, Джамала знімалася в одному із фільмів згадуваного Олеся Саніна – «Поводир».

Олесь Санін.

Одеський міжнародний кінофестиваль, 2014

Ахмет Саїтаблаєв, режисер фільму «Хайтарма»

Джамала на Євробаченні, 2016

Важким ударом і для українців, і для киримли стала російська окупація Криму, яка розпочалася в кінці лютого 2014 р. 18 березня Крим офіційно було анексовано Росією. Це була спецоперація, яка готувалася тривалий час. У лютому, коли Україна опинилася в становищі політичної непевності, коли виник «вакуум легітимності» після Революції Гідності, російське керівництво скористалося ситуацією.

На жаль, українці Криму не чинили дієвого опору російським окупантам. Тут більшу активність виявляли кримські татари. Хоча й перші, й другі стали об’єктом переслідувань окупаційної влади.

Доречно навести деякі міркування братів Капранових, які писали з цього приводу: «Будемо реалістами – українців у Криму було більше, ніж кримських татар. Українці мали військові частини і зброю. Українці пальцем не поворухнули, щоб захистити Крим. Чому? Зрозуміти можна – розгубленість після Революції, деморалізація, розвал Збройних сил Януковичем, інформаційна окупація та ін. Але треба визнати, що саме ми не змогли захистити Крим, а не намагатися звалити провину на народ, який, повернувшись із вигнання, у себе на батьківщині, в Україні зустрів недовіру, ворожість, бюрократію навпіл із бандитизмом, ба й просто міліцейські кийки у відповідь на спроби влаштуватися на своїй землі. Яке моральне право маємо ми, українці, засуджувати кримців? Нас більше, ми сильніші – і саме тому ми маємо стати для киримли захисниками, опікунами, братами. Бо Україна – наша спільна земля, наша спільна держава, спільне надбання»707.

До речі, ідеологи російської окупації Криму одну з її причин вважали необхідність протидії наступу мусульманської Туреччини та її кримськотатарського сегменту708.

На сьогоднішній день кримські татари на своїй землі опинилися в ролі небажаних чужинців. Чимало їх змушені були покинути Крим. Деякі кримськотатарські активісти були репресовані окупаційною владою. У 2016 р. у Росії Меджліс кримськотатарського народу визнали екстремістською організацією – з відповідними наслідками