Читати книгу - "Слово після страти"

Я сказав Ауфмейєрові, що найкраще буде ховати флягу під одягом на животі так, щоб ремінь штанів проходив по середині фляг і щільно притискав їх до живота. При цьому враховувався шаблон, якого дотримувалися німці під час обшуку. Як правило, обшук проводився знизу вгору, починаючи од взуття і кінчаючи шапкою. Есесівець, котрий обшукував, присідав навпочіпки і обмацував ноги, стегна. В момент, коли він випростувався, щоб обшукувати вище, треба різко втягти живіт і пласкі обтічні фляги непомітно опустяться по ногах у холоші штанів. Арештантські штани широкі, бахматі і легко маскують таку операцію.

Ауфмейєру не терпілося негайно перевірити запропонований мною спосіб. Ми кілька разів проробили маніпуляцію з флягами. Наслідки були блискучі, і блокфюрер радів, наче дитя.

— Молодець! Та ти справжній професор і можеш дати фору будь-якому зеленому. Чудово! — не переставав він захоплюватися простотою й надійністю запропонованого мною способу ховати фляги.

— А як ти думаєш проносити золото, коли повертатимешся назад? — запитав Ауфмейєр.

— Можна в кесселі, — відповів я. — Кессель має подвійні стінки, між якими для ізоляції поставлена коркова прокладка. Частину прокладки можна буде вийняти і в тайник, що утвориться, сховати золото. З таким кесселем можна пройти через будь-який контроль…

— Варіант чудовий, але є простіший — золото нестимеш у роті, — сказав Ауфмейєр.

— А як накажуть роззявити рота?

— Це виключено. Тим більше, що я з деким домовився. А взагалі, все може бути. Од випадковостей ніхто не застрахований. Головне — ні в якому разі не признаватися, кому несеш золото. Треба казати, що несу для себе з метою виміняти хліба. Про все інше я потурбуюся сам. Не підведеш?

— Можете не сумніватися, пане блокфюрер.

— Гаразд, я тобі вірю. Завтра повезеш обід у команду «Канада». Але тобі потрібний надійний помічник.

— Є в мене такий хлопець, мій друг і двоюрідний брат.

— Номер?

— 131501. Звати — Георг. Він старший над командою прибиральників.

— А-а, це той співак? — пожвавішав Ауфмейєр.

— Так. Він походить із німецької сім'ї, бо його мати німкеня. От тільки в нього пропали документи, які підтверджують, що він арієць. Хлопець залізний.

— Чудово, поклич його сюди.

Жора нервово ходив по майданчику біля блока і зустрів мене запитаннями:

— Чого так довго? Що трапилось?

Я коротенько виклав йому суть справи і під кінець спитав, чи правильно я вчинив, погодившись на пропозицію блокфюрера.

— Правильно! — не роздумуючи, сказав Жора. — Нам золото теж знадобиться. Треба рятувати своїх хлопців. Для цього потрібні продукти й медикаменти. З голої пучки не розживешся. Купити можна тільки за золото.

Удвох ми зайшли до Ауфмейєра. Хвилин за п'ятнадцять усе було домовлено, ми відрепетирували маніпуляцію з флягами й монетами. Упевнившись, що все гаразд, Ауфмейєр звелів нам іти, пообіцявши, що віднині ми кожного дня одержуватимемо буханець хліба, півкілограма ковбаси і пачку маргарину, а табірного зупе — скільки захочемо.

Ще раз подякувавши блокфюрерові, я і Жора вийшли. Як тільки ми опинилися в затишному куточку, одразу ж зазирнули в пакет і, вражені, ахнули: там був буханець справжнього білого хліба, без домішки тирси й просяної муки, півкілограма ковбаси і пачка маргарину — нечуване багатство в таборі смерті. Та радість нашу потьмарило усвідомлення того, що ми попалися в сіті Ауфмейєра. Чим тільки все це закінчиться…

За туалетною кімнатою була невеличка комірчина, в якій зберігалися відра, щітки, швабри, каустична сода, ганчірки та інший господарський інвентар для прибирання. Усе це було зараз у віданні Жори як старшого над прибиральниками. Цю комірчину ми називали каптьоркою. У Жори був ключ од неї. Тут ми ховали й «організовані» за день продукти для дяді Вані і Гриші Шморгуна.

Замкнувшись у каптьорці, ми дістали схованого ножа і розділили хліб, ковбасу й маргарин на двадцять однакових порцій, після чого я збігав на майданчик, розшукав прибиральників. Вони по черзі заходили в каптьорку, і кожен одержував свою порцію. Певна річ, ніхто з них не знав, якою ціною ми добули ці продукти…

Увечері ми з Жорою відпросилися в штубового Зінгера годинку «погуляти». Він дозволив, але попередив: «Гуляйте, тільки не попадайтеся і не спізніться на аппель». Штубовий гадав, що ми йдемо «організовувати». Власне кажучи, так воно й було: ми йшли «організовувати», але не речі, як думав штубовий, а продукти. Зараз нас зібралася чимала сімейка — двадцять чоловік. Їх треба було чимось годувати. Це був наш обов'язок, оскільки ми з Жорою перебували в привілейованому становищі порівняно з іншими товаришами.

До вечірнього аппеля лишалося години півтори. Вирішили заглянути в четвертий і шостий блоки. У них жили проміненти з числа німців, поляків і чехів. Вони займали в таборі командні посади й одержували з дому посилки.

У четвертому блоці ми зайшли прямо в штубу промінентів. Там стояло штук дванадцять двоярусних дерев'яних ліжок, застелених добротними шерстяними ковдрами. В приміщенні було чисто й охайно. Чоловік двадцять табірних аристократів саме вечеряли. Чого тільки не було в них на столі! І ковбаси, і сир, і варення, і домашнє печиво…

Я спитав, чи не хочуть шановні добродії послухати славетного співака Георга. Добродії недовірливо, зміряли нас поглядами, презирливо скривили губи і спитали: «А якою ж мовою він співатиме?» — «А якою ви захочете!» — відповів я. Це справило враження. Жора проспівав три пісні: німецьку, чеську і польську. Успіх був разючий. Придурки довго не хотіли відпускати його, замовляючи нові й нові пісні. Мабуть,