Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"

На той час Адам ще дужче постарів, і збоку різниця у віці між ним та Анною виглядала доволі пристойною, проте для неї вона стерлася. По декількох роках спільного життя не відчувала колишньої дистанції і захвату. Без жодних докорів сумління могла повестися так, як вважала за потрібне: десь спокійно зігнорувати прикрий настрій Адама, десь непомітно заопікуватися ним із цілком материнською поблажливістю та турботою, а десь по-жіночому лукаво скоритись і дозволити повестися так, як вона й без того хотіла, щоб він повівся. Коли Адамом опановував черговий напад поганого настрою, навчилася ставати непомітною і водночас залишатися так само необхідною йому, як і тоді, коли він був у доброму гуморі й хотів бачити її біля себе ледь не кожної хвилини.

На жаль, по кількох місяцях такої дивної поведінки Адама Анна все ще не могла вловити жодної закономірності появи в нього поганого настрою. Добре, що за день-другий він знов ставав таким, як раніше, — розважним, впевненим у собі, турботливим та люблячим чоловіком, і вона знов почувалася задоволеною життям. У такі дні для повного щастя їй бракувало хіба здійснення ще однієї заповітної мрії — вже давно і дуже сильно хотіла народити ще одну дитину від Адама. Можливо, хлопчика, хоча могла б бути і дівчинка. Тільки б маленька дитинка, тільки б здорова і сильна.

Давно задивлялася на чужих немовлят та мліла від бажання і собі таке отримати. Маленькі дітки такі зворушливі, гарні, милі. Втрачала голову, коли уявляла, що знов могла би бавити немовля. Хотіла ще одну дитину від Адама так, що не боялася пологів і всього того, що очікує на вагітну жінку. Зрештою, все прикре швидко забувається, а дитина росте і з кожним днем із нею стає дедалі простіше та цікавіше.

На жаль, досі ця мрія залишалася нездійсненою. Адам двічі втратив дружин саме тоді, коли ті намагалися подарувати йому дітей, і тепер навіть слухати не хотів про ще одну дитину. В інтимні моменти намагався бути пильним і зазвичай поводився так обережно, що аж зло брало. Розуміла, що якщо так триватиме і далі, то дітей їй не бачити. Подумки заприсяглася, що, чого б це їй не вартувало, все одно здолає це вперте небажання Адама зробити їй дитину. Кілька разів зуміла повестися так, що той втратив голову і не зміг вчасно відсторонитись, проте наразі це не залишило по собі жодних наслідків. Напевно, не час на ще одну дитину, але у них із Адамом попереду ціле життя. Наразі їй треба дати собі раду з тими його незрозумілими нападами поганого настрою.

І досі не могла вловити в них жодної логіки чи сенсу. Вони не залежали ані від стану справ, якими Адам на той час займався, ані від родинних клопотів, ані від фінансових інтересів чи програшів у карти. Адам і не належав до затятих картярів, умів вчасно зупинитись і не мав схильності до сумнівних ризиків. Найдужче боялася, що напади поганого настрою пов’язані з його самопочуттям. Можливо, Адам приховує якусь хворобу?

Якось набралася сміливості й вирішила це з’ясувати. В один із таких не надто добрих днів рішуче відчинила двері кабінету Адама і зайшла досередини.

— Скільки можна злоститися на всіх і на все довкола? Що діється? Зле почуваєтесь? Щось болить? Невже не можна сказати це по-людськи, а не псувати нерви всім довкола?

Адам невдоволено скривився.

— Дай мені спокій зі своїми припущеннями. Ліпше йди і заспокой малих. Чуєш, як кричать? На голову всім повилазили. Не можеш зробити так, щоб нянька займалася дітьми, сама нарешті берися за них.

Від обурення Анна аж задихнулася.

— Можна подумати, я ними не займаюся? Та я з ними майже постійно.

Адам знов, як від зубного болю, скривився.

— Слухай, Анно, дай мені чистий спокій. Не маю настрою і часу для твоїх фантазій. Поговоримо колись іншим разом.

Він демонстративно зосередився на якихось паперах і не підводив голови.

Ображено прикусивши губи, Анна вийшла з кабінету. Сперечатися з Адамом у такі дні — собі дорожче. Треба зачекати, коли він знов поводитиметься як нормальна людина, і тоді з ним поговорити.

Так нічого і не дізнавшись, Анна врешті звернулася по допомогу до Терези, проте та теж не змогла нічого розповісти. Хіба згадала, що відразу по смерті Анелі у її брата справді були проблеми зі здоров’ям, і порадила звернутися з цим запитанням до лікаря, який зазвичай лікує їхню родину. Від нього Анна теж нічого певного не почула. Якісь туманні припущення про перевтому і не надто юний вік її чоловіка, а ще поради провадити спокійніший спосіб життя, не перевтомлюватися, добре харчуватись і не засиджуватися ввечері за роботою чи розвагами. Отже, серйозних проблем зі здоров’ям у Адама немає, і вона намарно шукає пояснень дивної поведінки в самопочутті.

Гублячись у здогадах, Анна вирішила ще уважніше придивитися до чоловіка, прислухатись до його приватних розмов, перевірити, куди він зазвичай ходить вечорами, проте ані клуб, ані товариські зібрання чи ділові візити не викликали в неї жодних підозр. А може, це проблеми з грошима? Трохи подумавши, майже відразу відкинула і цей здогад. Не бачила жодних підстав для таких припущень. У домі нічого не продавалося, не закладалося, не зникало, а витрати на життя анітрохи не скорочувалися. Може, це програна тяжба за орну землю чи пасовище? Якийсь час уважно спостерігала за станом справ у маєтку і навіть спробувала з’ясувати в управляючого ситуацію, проте очевидних проблем не побачила і тут.

Може, це інша жінка? Кажуть, що чоловік, який зраджував одну жінку, цілком може зрадити і ту, із якою зраджував колишню. Витратила на це своє припущення ще зо два місяці, проте з соромом і одночасно з полегшенням мусила визнати, що лише намарно образила Адама несправедливими підозрами та недовірою. Там навіть борделю ніколи не було. Про іншу жінку й поготів думати смішно. У своїх припущеннях щодо ймовірної коханки так перестаралася, що Адам врешті зрозумів, до чого вона дошукується, і тепер теж іноді подивлявся на неї, як на людину не зовсім адекватного поводження, а потім не витримав і сказав:

— Анно, слухай, я тобі, звичайно, вдячний за високу думку про мої можливості, але, знаєш, це вже очевидний перебір. Ти направду думаєш, що я не маю інших інтересів у житті? Нічого нового чи оригінального я там уже не знайду. Чи, може, це ти скучила за колишньою ситуацією? Бракує суперниці?

Вражена відвертою безцеремонністю зауваження Адама, Анна аж до