Читати книгу - "Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес"

і навела їхні адреси. Вона стверджувала, що акти насильства проти неї становили, зокрема, такі кримінальні правопорушення, як висловлення погроз і агресивна поведінка. На підтримку своїх тверджень вона подала відповідні медичні документи. Проте національні органи визнали її запит неприйнятним на підставі його неповноти, не вказуючи точно, яких формальних вимог не дотримано.

54. Можливо, що подані заявницею документи не цілком відповідали формальним вимогам до запитів, подаваних до прокуратури в порядку кримінального судочинства. У зв’язку з цим Суд відзначає, що в оспорюваному провадженні заявниця не користувалася послугами юридичного представника. Вона безробітна і, очевидно, не має достатніх коштів для оплати юридичного представника. Крім того, згідно з відповідними положеннями Кримінально-процесуального кодексу ..., заявниця не мала права на безоплатну правову допомогу, оскільки покарання за стверджувані кримінальні правопорушення не передбачало позбавлення волі на термін понад три роки.

55. Суд також відзначає, що поліція вже склала протокол про той інцидент, у якому також зафіксовано насильницькі дії щодо заявниці, і що міська прокуратура Спліта теж підготувала звіт про відповідну подію. Отож важко погодитися з висновком Сплітського окружного слідчого судді, ніби запит заявниці про проведення розслідування відхилено на тій підставі, що він був незрозумілим і неповним. Навпаки, Суд вважає, що заявниця дала чітко зрозуміти, що вона вимагає провести розслідування вчиненого проти неї акту насильства. Вона виявляла велику зацікавленість у цій справі і робила серйозні спроби домогтися переслідування її нападників. Поданих нею матеріалів вистачало для того, щоб компетентний слідчий суддя міг здійснити переслідування за її запитом. Вони містили всі відомості відповідно до частини 3 статті 188 Кримінально-процесуального кодексу, а саме: всі дані персонального характеру, що ідентифікували особу, щодо якої подано заяву, характеристику і правову кваліфікацію відповідного правопорушення, обставини, що підтверджують обґрунтовану підозру в тому, що вказана особа вчинила розглядуване правопорушення, та наявні докази.

56. Що стосується твердження уряду про те, що заявниця не відкрила переслідування в порядку приватного обвинувачення, Суд відзначає, що заявниця своєчасно подала заяву про вчинення кримінального правопорушення в Сплітську міську прокуратуру... 11 листопада 2003 року ця установа ухвалила не відкривати офіційного розслідування на тій підставі, що це діяння кваліфікується як кримінальне правопорушення, переслідування за яке здійснює потерпілий в приватному порядку ... Відповідно до частини 3 статті 48 Кримінально-процесуального кодексу, за таких обставин, заяву про вчинення кримінального правопорушення, подана заявницею, треба розглядати як приватне обвинувачення ... Однак уповноважені органи повністю знехтували цю норму і переслідування за заявою у вчиненні кримінального правопорушення за скаргою заявниці не порушили.

57. Наведений вище аналіз свідчить, по-перше, про те, що відповідні державні органи вирішили не переслідувати в судовому порядку осіб, які нібито скоїли акти насильства щодо заявниці. Крім того, відповідні органи влади не санкціонували спроб заявниці відкрити провадження в порядку приватного обвинувачення. Насамкінець, щодо твердження уряду про те, ніби заявниці забезпечили достатні гарантії в межах провадження про дрібні правопорушення, Суд відзначає, що це провадження припинили з огляду на закінчення терміну давності і тому воно завершилося без ухвалення якогось остаточного рішення щодо винуватості нападників. У світлі цих висновків Суд дотримується думки, що рішення національних органів влади в цій справі засвідчили неефективність і бездіяльність з боку органів судової влади Хорватії.

58. На думку Суду, оспорювані процедури за обставин цієї справи не забезпечували заявниці достатніх гарантій від посягання на її фізичну недоторканність і свідчили про те, що порядок реалізації кримінально-правових механізмів у цій справі виявився настільки недосконалим, що становив порушення позитивних зобов’язань держави-відповідача відповідно до статті 8 Конвенції.

2. Нема права виступати на стороні обвинувачення як цивільний позивач

«Ернст і інші проти Бельгії» (Ernst and Others v Belgium), 33400/96,15 липня 2003 року.

49. Європейський суд зазначає, що були звертання як до палати радників суду першої інстанції в Брюсселі, так і до касаційного суду з тим, щоб вони ухвалили рішення щодо регламенту процедури, і що заявників запросили до касаційного суду лише для того, щоб поінформувати їх про визнання неприйнятним їхнього цивільного позову на підставі того, що він був спрямований проти судді, який був наділений привілеями свого суддівського статусу...

54. У зв’язку з цим Європейський суд виділяє як важливий той факт, що в бельгійському законодавстві подання скарги-позову в цивільній справі через суддю-слідчого є одним із способів звертання з цивільним позовом, і що в розпорядженні жертв загалом є інші шляхи відновлення їхніх цивільних прав. В цій справі, оскільки їхня скарга була спрямована не лише проти судді, але також і проти інших осіб, заявники могли подати цивільний позов проти таких осіб до цивільного суду.

В тому ж, що стосується подання цивільного позову проти судді, то таке подання, як видається, регулюється обмежувальними умовами, що містяться в судовому кодексі, який передбачає «залучення до участі» судді (статті 1140 та 1147). Мова йде про екстраординарний засіб, який може бути застосований лише у виняткових випадках. Суд має сумнів щодо того, чи можна ним було скористатися в цій справі; він зауважує, що уряд в своїх поданнях не приділив цьому особливої уваги.

55. Якщо заявники не робили спроб подати цивільний позов проти фізичних осіб, то на противагу цьому вони паралельно з поданням цивільного позову звернулися до цивільного суду з позовом проти держави Бельгія щодо відшкодування збитків, посилаючись на ті ж факти, які були зазначені в їхній позовній заяві...; ця процедура все ще не є завершеною. Ґрунтовніше, факти свідчать, що неприйнятність позовної заяви заявників та залишення без розгляду їхньої скарги в апеляційному суді до генерального прокурора не спричинило того, що вони були позбавлені можливості вдаватись до дій з метою отримати відшкодування.

56. За цих умов, Суд вважає, що будучи обмеженими визнанням специфіки, яка стосується суддівських привілеїв, обмеження, які зачепили право на доступ, не загрожували загальному змісту права заявників на суд і не були непропорційними з огляду на пункт 1 статті 6 Конвенції.