Читати книгу - "Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес"

104. Далі Суд нагадує, що з позицій безстороннього процесу уряд, так само, як і національні судові органи, в своїх рішеннях вважали, що зазначене начеплення наручників не узгоджувалося з правом заявника на захист, яке гарантувала 46 стаття КПК… З цього Суд робить висновок, що використання наручників в цій справі не було нормальним поводженням, пов’язаним з перебуванням заявника в місцях позбавлення волі...

105 ... Зі свого боку, Суд не вбачає нічого в матеріалах справи, що дозволяло б припустити те, що поява заявника без наручників в Кіровському суді могла б загрожувати ризиком насильства, завданням шкоди, втечею чи посяганням на належне відправлення судочинства. Тому він не вважає, що начеплення наручників мало на меті гамувати заявника в розумний спосіб ... та вважає, що такий захід був непропорційним з огляду на потреби безпеки, на що посилався уряд...

106. Щодо публічного характеру застосованого заходу, то сторони надали щодо цього діаметрально протилежні твердження. Згідно з твердженнями уряду, оскільки слухання 5 та 22 лютого 1999 року перенесли, заявник недовго був виставлений на огляд публіки. Заявник заперечує проти такого трактування фактів і стверджує, що зазначені слухання були.

107. На думку Суду, документи, які містяться в матеріалах справи заявника, в тому числі й ті, які надав уряд, підтверджують тезу заявника. Зокрема, заступник голови Верховного суду Російської Федерації в своєму опротестуванні в порядку нагляду та президія Новосибірського обласного суду в своєму рішенні від 8 лютого 2001 року підтвердили, що «під час судових засідань 5 та 22 лютого 1999 року заявник був в наручниках» і що він просив, щоб ці наручники «з нього зняли, для того щоб він міг робити записи з метою свого захисту»... Як зазначає заступник голови Верховного суду, «в протоколах судових засідань не вказано причини застосування такого заходу». Ці документи національних судових інстанцій, на думку Суду, заперечують тезу уряду і підтверджують той факт, що зазначені відкриті слухання були. Крім того, якщо вони б справді були перенесені, то тоді важко зрозуміти намагання органів влади захистити публіку від заявника, на чому наголошував уряд.

108. Отже, навіть якщо і не доведено, що зазначений захід мав на меті принизити заявника... Суд вважає, що перебування заявника в наручниках на відкритих судових засіданнях 5 та 22 лютого 1999 року ..., при тому, що застосування цього заходу не обґрунтоване необхідністю з посиланням на громадську безпеку або належне відправлення судочинства, було таким,що принижує гідність поводженням за змістом статті 3 Конвенції.

109. Тому є порушення цього положення.

«Перес проти Франції» (Perez v France) [GC], 47287/99, 12 лютого 2004 року.

70. Суд вважає, що в таких справах застосовність статті 6 Конвенції сягає крайньої межі. Він відзначив, що Конвенція не надає такого права, якого вимагає заявник, а саме на «особисту помсту» або на actio popularis. Отже, право на переслідування в кримінальному порядку третіх осіб або їхнє засудження за вчинення злочину не можна обстоювати самостійно: воно має бути невіддільним від здійснення потерпілим його права заявити цивільний позов на підставах, передбачених національним законодавством, нехай лише для того, щоб домогтися символічної компенсації або захистити таке громадянське право, як, наприклад, право на «добре ім’я»...

«Сандра Янкович проти Хорватії» (Janković v Croatia), 38478/05, 5 березня 2009 року.

48. ... насильницькі дії, вчинені приватними особами, заборонені низкою окремих норм Кримінального кодексу. Суд також зауважує, що хорватське кримінальне право розрізняє кримінальні правопорушення, переслідування за які здійснює прокуратура — з власної ініціативи або за приватною заявою, і кримінальні правопорушення, переслідувані в порядку приватного обвинувачення. Остання категорія стосується менш серйозних кримінальних правопорушень. Суд також звертає увагу на те, що заявниця стверджувала, що вчинені щодо неї акти насильства, мали склад, зокрема, таких кримінальних правопорушень, як агресивна поведінка і погрози. Переслідування за обидва ці злочини порушує прокуратура: за власною ініціативою щодо першого правопорушення і за заявою приватної особи — щодо останнього.

49. ... Щодо кримінальних правопорушень, переслідування яких здійснює прокуратура за власною ініціативою або за заявою приватної особи, то в разі, якщо прокуратура з якихось причин відмовляється від переслідування в судовому порядку, потерпіла сторона може перебрати на себе функції обвинувачення, виступаючи як допоміжний прокурор. На відміну від цього, переслідування в порядку приватного обвинувачення від самого початку здійснює приватний обвинувач. Окрім того, подана в межах встановленого строку заява про вчинення кримінального злочину, що підлягає переслідуванню в порядку приватного обвинувачення, треба розглядати як приватне обвинувачення...

50. ... Суд не може погодитися з доводами заявниці про те, що її права за Конвенцією могли бути забезпечені тільки в тому разі, якщо б переслідування нападників здійснювала держава і що Конвенція вимагає від держав сприяти переслідуванню. ... Суд переконаний, що в цій справі національне право забезпечувало заявниці можливість порушувати кримінальну справу проти своїх нападників або як приватний обвинувач, або як потерпіла сторона в ролі допоміжного прокурора, і що Конвенція не вимагає, щоб держава сприяла переслідуванню у всіх категоріях справ ...

52. ... рішення заявниці домагатися не переслідування в приватному порядку за обвинуваченням у заподіянні незначних тілесних ушкоджень, а, натомість, розслідування щодо її нападників за обвинуваченням в агресивній поведінці й висловлюванні серйозних погроз відповідало нормам Кримінально-процесуального кодексу щодо ролі потерпілої сторони як допоміжного прокурора.

53. ... у своєму первинному запиті про проведення розслідування заявниця вже дала чітко зрозуміти, що вона вимагає провести розслідування, зокрема, щодо її твердження про те, що 6 червня 2003 року троє осіб вчинили на неї напад. Вона вказала імена відповідних осіб