Читати книгу - "Переможець отримає все"

Кілометри зникали дуже швидко. Ще трохи — й митниця. Якщо не тут, то потім невідомо де. Швидкість його машини дедалі зменшувалася, й передній старенький «Форд» пішов на обгін. Ще трохи, і «Хаммер» наступатиме на п'яти. Обжене чи ні? От якби… А як ударить боком і викине у глибокий кювет, повний кущів? Чорта з два звідти виберешся, навіть джипом…

Руки міцніше стиснули кермо. Не дати обгону — означає викликати підозру. Хоч машин загалом і поменшало, у кожній ввижалися переслідувачі. В усіх, хто рухався в одному з ним напрямку. Інша річ — ті, хто траплялися назустріч. Оце вже точно чужі. І в них Віктор сподівався знайти порятунок. Або навпаки.

Здалеку попереду випливли дві фури. Вони йшли компактно, дві однакові, тримаючи курс на Будапешт. Віктор прикипів очима до кабіни передньої вантажівки. «Пробач, друже, сподіваюся, ти не спиш»…

Він пригальмував — зовсім трошки, показуючи правий поворот, ніби збирався з'їхати на узбіччя, водночас залишаючись на своїй смузі. Задня фура цієї миті була повністю схована за передньою, і її водій не міг бачити, як фари Вікторового джипа моргнули тому, кому належало не спати. «Прокидайся!» Звісно, цього блимання не могли побачити ні на «Хаммері», який ішов позаду, ні ті, хто були ще далі за ним. Передні ж, якщо й помітили у дзеркалі, то не встигли зорієнтуватися, та й що вони могли зараз вдіяти?

А Віктор, зціпивши зуби, несподівано пішов на лобове зіткнення з передньою фурою, коли до неї залишалося якихось сто метрів. Це був диявольський маневр. У того, хто спостерігав цю картину, мало б стати дибки волосся. Водій велетенської машини зреагував миттєво. Він, мабуть, і сам не зрозумів, що робить, коли викручував кермо на протилежну смугу, на якій у ці секунди вже гальмував «Хаммер». І передня фура, водій якої автоматично робив усе можливе, аби уникнути зіткнення з джипом, уже летіла в лоб його переслідувачам. Та все ж у «Хаммері» сиділи не тумаки, і зіткнення не відбулося. «Хаммер» устиг перед самим носом тягача слідом за Віктором втекти на протилежну смугу. Задня ж фура, уздрівши, що напарник несподівано попер на протилежну, опинилася ніс у ніс із джипом, і водій її спробував уникнути зіткнення в такий самий спосіб, але Віктор не дав — різко крутонув праворуч, перерізаючи їй шлях і націлюючись також у лоба. Досвідченому дальнобійникові знадобилася вся майстерність, щоб зуміти вивернути від цього камікадзе назад на свою смугу, і ось тут уже «Хаммеру» не було куди подітися. Задня фура зім'яла цю машинерію, не таку вже й потужну, порівняно з нею. Передня ж на той час уже загребла «Ауді», навіть не помітивши того крутого «Гольфа» з подвійним соплом, який зник під її «животом». Дві величезні вантажівки гребли все підряд з підмерзлої дороги, що ставала гарячою, палячи фірмову резину. Вищання гальм упереміш із жахливими звуками ударів та скреготання металевих корпусів, які зминалися під дзенькіт скла.

А Віктор, витискаючи все можливе зі свого «Черокі», йшов крижаним узбіччям, ледь припорошеним снігом, розкидаючи навсебіч земляну крихту. Останній, хто їхав у цій черзі, просто проспав його, оскільки увага водія виявилася прикутою до двох фур у дзеркалі, які одночасно розвертало поперек дороги, і Віктор проскочив його одним махом. Ось тут одразу і стало видно — хто «свій». Якийсь «Мерс», помилково зачислений до ворогів, злякано притисся до узбіччя, а от «Ауді» зразу пішла ліворуч, намагаючись відтіснити Віктора й зіштовхнути в кювет, але узбіччя підвело непристосовану до цього машину. Джип вирівнявся й таки обійшов його справа. І одразу попереду виросла «Тойота», а за нею вже ставав поперек дороги масивний «Пассат». Віктор лише зціпив зуби, б'ючи «японця» в переднє крило. Джип струсонуло так, що, здавалося, повідлітають прилади. «Тойота» розкрутилася, відкинута вліво, а він з розгону ввалив «Пассата» просто в бік. Удар був страшенної сили, і Віктор усе-таки наразився грудьми на кермо, хоча й добре тримав його. Шкребнувши по боці понівеченого «Пассата», він споров колесами узбіччя й побачив, що летить просто в загорожу з трьох машин, дверцята яких уже відчинені і в кабінах нікого немає. Він ударив усередину, намагаючись пробитися між двома. Джип підкинуло, і Віктору здалося, що заднє колесо його машини проїхало по капоту якоїсь невдахи. Тільки б не перекинутися! Зараз усе вирішували дійсно руки — самі, здавалося, без участі розуму.

Вони стріляли по колесах — усі, хто встиг повилазити з цього понівеченого металобрухту, коли добре зіжмаканий джип злітав зі схилу вниз. Віктор не одразу зорієнтувався, куди це він летить. Швидкість була божевільною, а схил — крутим. Машину підкидало на нерівностях… Він не перекидався якимось дивом! Відгалуження дороги, на яке так і не потрапив, залишилося зліва позаду, і по ньому вже їхала машина паралельно його курсу. Там теж хтось чатував! Напевно, один із тих, хто рухався попереду, з’їжджав на кожне відгалуження як в один, так і в другий бік, куди, цілком імовірно, міг звернути й Віктор. Таким чином, шлях йому перекривався гарантовано. О-о… вони добре налагодили справу…

Надія втекти бездоріжжям розтанула, навіть за відсутності тепер «Хаммера». Джип кидало з боку в бік — очевидно, колеса таки постраждали, але поки це було можливо, належало їхати — якомога далі від них. Несподівано попереду почався підйом, порослий кущами, і звернути можна було тільки в бік дороги, якою вже їхали аж три машини. Черга пролунала, коли він вивалювався з джипа. Його переслідувачі бігли і стріляли. Посипалося скло бокових вікон. Тепер Віктор був, наче на стенді. Кущі виявилися дрібними й рідкими, а бігти довелося вгору. І, кидаючись із боку в бік, він долав схил, благаючи оту свою долю, яка невідомо чи існувала взагалі. Як же потрібно було, щоб усі ті кулі обминули саме зараз! Уже потім — як станеться. А зараз…

А стрілянина стояла несамовита. Віктор не сумнівався, що схил уже обходять збоку, а, можливо, і з обох. Скільки часу минуло? Достатньо, щоб хлопці «серйозного» встигли