Читати книгу - "Спомини з часів української революції (1917-1921), Всеволод Миколайович Петров"

німців не можемо ручити, бо з ними у нас конфлікт, а тому в наших інтересах не пустити їх до Севастополя. Ми певні, що російська команда і частина залоги не пристануть добровільно на цю угоду, тому гадаємо, що краще, щоби українці з залоги Севастополя – пропустили Гордієнківців до порту, де ми залишимо коней та вступимо на кораблі, а, зпрямовуючи гармати на порт, подиктуємо російській частині залоги наші умови, хоч би такі, які пропонують післанці, але з вимогою обеззброєння росіян. Впорядкувавши все в Севастополі, над ним піднімається поруч з червоним жовто-блакитні прапори і німцям шлеться вимогу не чіпати ані твердині, ані фльоти, визнавших уже Уряд Центральної Ради, який видасть дальші накази.

В разі, коли б німці почали офензиву, будемо боронити, а як не зможемо удержатися, то озброївши знову росіян і давши їм можність прорватись на Теодозію – Керч, самі рушимо фльотою до Одеси чи Миколаєва, де шукатимем допомоги від військ Центральної Ради.

На це моряки зауважили, що фльота в такому стані, що не всі кораблі зможуть доїхати до Одеси, хіба на буксирі. З цим післанці і віддалились.

До ночі 27. німці заняли просмик на Алушту біля Шуми, але повз залізницю були примушені відійти аж до самого Сімферополя. Ми вдержали всі свої позиції, а Козмодем'янська група посунулась дещо вперед, опанувавши висоти, з яких було видно море та берегове шосе, що таким робом дісталось під обстріл наших гарматок.

Дня 27 зробили большевики лишень дві спроби нас заатакувати; першу від залізниці на Андрієнка, яка була легко зліквідована його відділом, у якому тоді було вже, крім ядра з Гордієнківської сотні з двома кулеметами, 3 кінні та дві піші татарські сотні, щось до 800 щабель і баґнетів. Друга спроба була більше рішуча, та перебіг її був дуже своєрідний. Большевики підійшли в контрнаступ під самий вечір, але були спинені вогнем Козмодем'янської групи, в якій тоді, крім Гордієнківської сотні, 2 гармат і двох кулеметів, було ще до 250 татарів і турків. Тоді вже виїхав проти групи ворожий крейсер – татари казали, що це "Алмаз" – та почав обстрілювати гори – з "гармат по горобцям", як кажуть, бо у вечірних сутінках – ріденьких наших розстрільних, які ховалися поза скелями узгір'я, корчами та гайочками, зовсім не було видко, а до того на морі була таки филя. Цим однак не обмежилось і "Алмаз" став наближатись і переходити на вогонь дрібних скорострільних гарматок, але зовсім вже вечоріло, гори злялися в одну темну масу і тоді нашим гарматкам прийшла блескуча думка – відповідати. "Алмаз" дуже сердився, намагався попасти в огнички стрілів наших гарматок, але зрештою пішов, а з ним пішли і ворожі розстрільні. Бій коштував декількох вбитих татарів та ранених двох гайдамаків і до 20 турків чи татарів. Також вбитий був стрільном з "Алмазу", що попало випадково між наші коні, і славний хорольський жеребець "Рекорд". На жаль, не мали ми змоги повідомити про це його власника...

Не дивлячись на це все, настрої були у нас дуже трівожні.

З Сімферополя приходили до татарського Кримського уряду у Янкой відомости одна від одної грізніші, між іншим, що німці вимагають у Республиканців здати зброю та що наші і німці вислали одні проти других розстрільні і що туй-туй пічнеться бій. Я наказав Андрієнкові держати всі свої резерви за правим крилом і при перших ознаках почавшогося бою в Сімферополі теж почали наступ проти німців, який я підтримаю всім, що маю свобідного в Янкої.

Та Андрієнко доніс, що його післанці зголосили, що в районі залізничої стації, до якої дістатися ніяк не можна, бо вона тісно обставлена німецькими розстрільними з гарматами поза ними по горах, чути музику та українські співи.

У ночі на 28-го прийшло повідомлення, що нібито наші рушили на Джанкой ешелонами, але ми не мали ніякого наказу ані повідомлення.

27-го Кримський татарський уряд вирішував питання про перенесення своєї "столиці" глибше в гори та посилав якихсь післанців до німецького командування. Ну, а якщо у них дійде до згоди? Що ми робитимемо з нашими сотнями, що зникли в морі татарсько-турецьких формувань? Та все ж таки ми міцніші від них артилерією та впорядкованістю.

Дня 28-го ранком над нами стали кружляти німецькі літаки, з яких скинуто три повідомлення, одно в Янкой, а два в район відділів Андрієнка. У повідомленнях був наказ Натіїва виходити з Криму та німецька записка з вимогою негайно зібрати полк в розпорядження німецької кінної дивізії для висилки з Криму.

Татари кажуть, що всі наші ешелони відійшли з Сімферополя та що там порожно, а Кримський уряд просить не покидати їх, аж поки не прийде у них до порозуміння з німцями, пропонуючи цілому полкові вдягнути півмісяць та вступити до кримської служби.

Що його робити? А біля полудня німці вислали низку стеж в сторону Янкоя, які однак, стрінувшись з татарсько-гайдамацькими стежами, відійшли, залишаючи нам декілька записок-наказів – українській кінноті збіратися до штабу німецької кінної дивізії (на жаль, числа не пам'ятаю), не слухаючи шкідливої агітації проти німців, та бути готовими вийти з Криму. Відозва українською мовою, хоч і з великими помилками.

Вечором 28-го німецька кіннота раптом відійшла в сторону Сімферополя та звільнила Мамут Султан – ніби відкриваючи дорогу нам на північ.

У той же час їх піхота просунулась повз залізницю до р. Альми, де почала закріплюватись.

З Севастополя ніяких відомостей, крім татарської "пантофлевої", що там мітінґ за мітінґом, але форти доводять до повної обороноздатности, що навіть українська частина залоги готується до бою проти всіх і вся, однак татари казали, що вони не вірять, щоби Севастопіль видержав яку-небудь атаку, бо там хаос і велике недовір'я до командного складу.

З ранку 29-го почали большевицькі піші стежі спускатися з просмику на Алушту, відтісняючи наші стежі та дійшовши до закруту гірської доріжки на Янкой, почали повертати просто на цей аул. Значиться цей наступ проти нас. Треба гостей принимати. Дві татарські кінні сотні по боках і 2 Гордієнківська з кулеметами по середині виїздять назустріч і швидко