Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

Коли до околиць Амбера залишалося миль зо п'ять, ми влаштували привал — востаннє перед боєм відпочити й підкріпитися. Гриміло вже так, що доводилося кричати, тож, природно, звернутися до воїнів з напутніми словами я не міг. Тому вирішив переказати по ланцюжку, що наближаємося до місця баталії, отже, треба бути готовим до всього.

Поки бійці відпочивали, я прихопив свою порцію їжі та пішов уперед, щоб розвідати обстановку. Через милю видерся на крутий схил аж до гребеня. На гірському укосі з протилежного боку було теж гаряче.

Вибравши місце, щоб не мозолити чужих очей, я спостерігав за боєм. Амберське військо билося з переважаючими силами противника, котрий чи просто випередив нас, чи потрапив на схил якимось іншим шляхом. Мені здавався ймовірнішим другий варіант, оскільки дорогою сюди ніщо не свідчило про те, що перед нами хтось пройшов. Ця баталія пояснювала й причину нашого везіння, коли ми, прямуючи до Колвіра, не зустріли жодного роз'їзду.

Я підібрався трохи ближче. Дістатися сюди можна було двома шляхами, та дуже скоро побачив, що є й третій шлях на поле бою — повітряний. Птахи все прибували, і це було найстрашніше видовище, бо вони прилітали повітрям.

Противник наступав із заходу, хвиля за хвилею, наче зняте подувом осіннього вітру листя дерев. І гостродзьобе войовниче птаство було тільки частиною тих хвиль. Основні сили прибували верхи на двоногих окрилених почварах, які зовні скидалися на геральдичних крилатих драконів. Я ще не бачив таких драконів наживо і віє прагнув з ними зустрічатися.

У лавах амберського війська було багато лучників, їхні стріли без промаху били по крилатому воїнству. З тріском спалахували блискавки. Там, куди вони влучали, починалося пекло, і на землю опускалися лиш обвуглені рештки крилатих тварюк та їхніх вершників. Проте нападників було без ліку, вони все прилітали та прилітали, й коли приземлялись, і крилата почвара, і її вершник у людській подобі негайно кидалися в бій. Я пошукав пульсуюче сяйво, що ним мав світитися Судний камінь, налаштований на владу над стихіями, і знайшов його серед вируючого натовпу біля підніжжя високої скелі.

Намацавши поглядом камінь, я уважно придивився до того, в чиїх руках він зараз. Так, усі сумніви відпадали — це був Ерік.

Далі я просувавсь уже по-пластунськи. Побачив, як командир найближчого до мене загону амберців єдиним помахом меча обезголовив крилатого дракона, який заходив на посадку. Вершника, котрий сидів на драконі, цей командир ухопив одною лівою та жбурнув його футів на тридцять, до урвища, що починалося за схожим на губу кам'яним карнизом. Потім обернувся, мабуть, віддаючи якусь команду, і я впізнав у ньому Джерарда. Скидалося на те, що він командував загоном, який вдарив у фланг нападникам, котрі атакували основні сили Амбера біля підніжжя скелі. З протилежного боку долини інший загін робив те саме. Невже там також є хтось із моїх братів?

Цікаво, подумав я, скільки вже часу триває ця битва — і там, у долині, й тут, нагорі? Згадавши, коли почалася гроза без дощу, зрозумів, що вже, мабуть, давно.

Не відриваючи очей від заходу, я перебрався праворуч.

Битва у долині була в розпалі. Повторюсь, але з такої віддалі важко було зрозуміти, де наші, а де вороги, так само, як і те, чия сторона бере гору. Підкріплень, які постійно прибували до нападників із заходу, наразі не спостерігалося.

Я гарячково думав, намагаючись знайти найкраще рішення. Було це доволі непросто. Мабуть, зайве казати, що я не міг атакувати Еріка в такий момент, коли від його долі залежало майбутнє Амбера. Можливо, наймудрішим було б обрати вичікувальну тактику, а там просто підняти готове із землі. Так воно чи ні, але я вже відчував, як вагання, мов щурячі різці, підточує мої думки і душу.

Навіть якщо темні сили не отримають більше підкріплень, фінал баталії ще все одно не зрозумілий. Нападники виявилися грізною силою, і було їх багато. Чи мав щось у запасі Ерік, я не знав. Вагався, роздумуючи, втручатися тепер чи таки зачекати? Якщо Ерік програє, мені доведеться відбивати навалу самому, а військо Амбера до тієї пори буде серйозно знесилене.

Коли ж почну діяти зараз, наші автоматичні рушниці швидко зметуть і крилатих драконів, і їхніх пекельних наїзників. У цьому я навіть не сумнівався. Проте, щоб це сталось, у долині мав бути котрийсь із братів. І тоді, користуючись картами, як воротами, ми перекинули б моїх орлів у гущу подій. І хто б там не перемагав, несподівана поява людей з рушницями стане для всіх громом з ясного неба.

Я перевів свою увагу на сутичку, що відбувалася ближче до мене. Ні, там наші справи точно кепські. Нашвидку прикинув наслідки свого втручання. Як не крути, а в такій ситуації Ерік не зможе обернути проти мене всі свої сили. Після того, що мені довелося через нього пережити, я ще діставатиму для нього каштани з вогню! Авжеж, він буде вельми вдячний за підтримку боєм, проте не думаю, що загалом моє втручання пробудить у ньому добрі почуття. Та що не думаю — впевнений у цьому. По-перше, я знову в Амбері, по-друге, не сам, а з небезпечним для Еріка почтом, а по-третє, викликатиму надто прихильне ставлення до себе з боку його підданих. Чого ж, цікавий був би поворот! З'явилася б можливість спокійно та відносно мирним шляхом досягти омріяної мети; це краще, ніж перти напролом крізь оборонні порядки, а у фіналі ще й стати царевбивцею, як випливало з мого плану.

Так.

Я зрозумів, що всміхаюся. Що ж, на мене чекає героїчне майбутнє.

І все-таки не можна не відзначити, що мені притаманна певна шляхетність. Поставши перед Амбером з Еріком на троні й Амбером, який опинився в руках ворогів, я ні миті не вагався щодо того, якою має бути моя відповідь: атакувати! Справи не йшли так успішно, аби бути впевненим у кінцевому успіхові, й хоча мій внесок у загальну перемогу зміцнить моє становище, я навіть не думав тепер про отримання якихось вигод. Еріку, моя ненависть до тебе не була б такою сильною, якби я не любив Амбер більше, ніж тебе.

Так само по-пластунськи я відповз на вихідні позиції та поспішив схилом назад. Блискавки за спиною у мене відкидали мою тінь у всіх напрямках.

Діставшись