Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2"

посвяченим. Давні джерела видавалися значно кориснішими, ніж нові, тож Ермітедж дійшов висновку, що кодування цього рукопису дуже й дуже давнє, до того ж, безсумнівно, винайдене внаслідок тривалих містичних експериментів. Кілька разів він підходив майже упритул до розгадки, щоб відступити назад перед перешкодою, яку він допіру прогледів. Тоді, ближче до вересня, щось почало поступово прояснюватися. Легко і безпомилково почали вгадувалися деякі літери, вжиті у певних фрагментах рукопису, — тоді стало ясно, що текст і справді написано англійською.

Увечері другого вересня доктор Ермітедж нарешті повністю розгадав шифр і вперше прочитав розлогий уривок з анналів Вілбура Уотлі. То справді був щоденник, як усі й гадали, а стиль його написання з усією очевидністю свідчив як про глибоку окультну ерудицію, так і загальну малограмотність автора. Практично перший же фрагмент тексту, який вдалося розшифрувати Ермітеджу, був датований 26 листопада 1916 року, він виявився цікавим та водночас вельми тривожним. Це писала, пригадав він, дитина у віці трьох із половиною років, хоч і виглядала вона тоді на доброго дванадцяти-тринадцятирічного хлопця.

«Сьогодні вчили Акло[218] для Саваофа, — писалося там, — воно не сподобалось, бо відповідається з горба, а не з повітря. Той нагорі мене обігнав сильніше, ніж я думав, здається, в його розумі не багато земного. Стрелив Джека, колі Елама Гатчінза, коли він побіг мене кусати, а Елам каже що уб’є мене як він помре. Не думаю. Дідо мені повторював формулу Д’о минулої ночі, і я думаю я бачив внутрішнє місто на двох магнітних полюсах. Піду на ті полюси коли очиститься земля, якщо не пройду формулою Д’о-’на коли це зроблю. Ті з повітря у сабат казали мені що роки треба на очищення землі, а дідо доти, певно, помре, то я доти маю вивчити всі кути граней і всі формули від Йїр до Н’г’нґр. Вони зовні допоможуть, але вони не візьмуть тіло без людської крові. Той нагорі матиме точну подобу. Я його трошки бачу коли творю знак Вуріш або роздуваю порошок Ібн Ґазі на нього, а воно близько як вони у Майську Ніч на Пагорбі. Інше лице може трохи затертись. Цікаво як виглядатиму коли земля буде чиста і на ній не буде земного. Той що прийшов із Акло Саваофом каже що я може був перевтілений звідти щоб вплинути тут».

Ранок застав доктора Ермітеджа в холодному поту від жаху і в стані неймовірного зосередження. Він усю ніч не відривався від рукопису і сидів за своїм столом при електричному світлі, гортаючи тремтячими руками сторінку за сторінкою — так швидко, як тільки встигав розшифровувати текст. Він знервовано зателефонував дружині, повідомивши, що додому не прийде, а коли вона принесла йому сніданок, ледве змусив себе проковтнути малий шматочок. Він читав увесь день, раз у раз роздратовано збиваючись, коли потрібно було наново підбирати ключ. Йому принесли обід і вечерю, але й до них він заледве торкнувся. Десь посеред наступної ночі він закуняв сидячи у кріслі, але невдовзі виринув із плетива нічних жахіть, майже так само страхітливих, як ті справжні загрози людському існуванню, про які він щойно дізнався.

Уранці четвертого вересня професор Райс і доктор Морґан наполягли на зустрічі з ним, а вийшли від нього геть сполотнілі і щокроку здригалися. Того вечора він таки вклався спати, але спав лише уривками. Наступного дня, у середу, він знову засів за рукопис, однак цього разу почав доволі багато занотовувати — як із нового тексту, так і з уже розшифрованого. Ближче до ранку тієї ночі він задрімав на складаному стільці власного кабінету, але ще вдосвіта знову повернувся до рукопису. Десь перед обідом його лікар, доктор Гартвел, навідав ученого і наполіг, щоб той відірвався від роботи. Він навідріз відмовився, заявивши, що для нього життєво важливо було закінчити читання цього щоденника, і пообіцявши через деякий час усе пояснити.

Того вечора, одразу як запали сутінки, доктор Ермітедж закінчив своє доскіпливе читання і, геть виснажений, впав у крісло. Його дружина, принісши вечерю, знайшла його у напівкоматозному стані; проте він був достатньо притомний, щоб різким криком віднадити її, коли вона ковзнула очима по його нотатках. Насилу підвівшись, він зібрав списані папери і запечатав їх у величезному конверті, який одразу ж заховав у внутрішню кишеню пальта. В нього ще вистачило сил, щоб дістатися додому, але він настільки потребував медичної допомоги, що домашні негайно викликали доктора Гартвела. Коли лікар вкладав його до ліжка, той лише бурмотів: «Але що ж, заради Бога, ми можемо зробити?»

Увесь наступний день доктор Ермітедж проспав, часом зісковзуючи в марення. Він нічого не пояснив Гартвелу, але коли трохи заспокоювався — тільки й казав, що про нагальну потребу ґрунтовно переговорити з Райсом і Морґаном. Його марення здавалися доволі моторошними: у них були нав’язливі думки про щось у забитому дошками фермерському будинку, що належить знищити, фантастичні згадки про якийсь план цілковитого винищення людства, всього тваринного і рослинного життя за допомогою жахливої давньої раси істот з іншого виміру. Він кричав, що світ у небезпеці, бо Древні хотять очистити його, відтягти його геть від Сонячної системи і матеріального космосу, забрати його в інший вимір з іншими формами буття — туди, звідки вони самі прийшли, вігінтильйони[219] еонів тому. Поміж цим він просив, щоб йому принесли страхітливий Некрономікон та Демонолатрею[220] Реміґія, в яких він сподівався віднайти якусь формулу, що зупинила б загрозу, що зринала в його свідомості.

— Зупиніть їх, зупиніть! — кричав він. — Ці Уотлі хочуть їх прикликати, і тоді трапиться найгірше! Скажіть Райсу і Морганові, що ми мусимо діяти, поки ще не пізно — наосліп, але я знаю, як зробити порошок… Його не годували ще з другого серпня, відколи Вілбур тут загинув, а на цьому етапі…

Проте, незважаючи на свої сімдесят три роки, Ермітедж був фізично здоровим, тож тієї ночі він нарешті відіспався, позбувшись нервового розладу без жодних ускладнень. У п’ятницю він прокинувся пізно, з ясною головою, хоч його і терзав жах вкупі з тягарем величезної відповідальності. В суботу вранці він уже почувався досить добре, щоб піти до бібліотеки і покликати Райса і Морґана на нараду, тож решту дня і цілісінький вечір ці троє чоловіків сушили голови, оперуючи найнеймовірнішими домислами у цих відчайдушних дебатах. Вони подіставали з полиць книгосховища величезну кількість дивовижних та страхітливих книжок, у гарячковому поспіху копіювали цілі гори діаграм та формул. Від скептицизму не залишилося й сліду. Всі троє бачили тіло Вілбура Уотлі, що лежало на підлозі кімнати у цій-таки будівлі, і після цього нікому з них і на думку не спало ставитися до щоденника як до маячні божевільного.

Вони не були одностайні з приводу того, чи слід повідомляти про ситуацію поліцію штату Массачусетс, і зрештою вирішили цього не робити. У цій справі йшлося про речі, які просто неможливо було прийняти на віру, не побачивши доказів, що цілком підтвердять деякі подальші аспекти розслідування. Так і не розробивши детального плану, пізно вночі радники розійшлися, проте цілісіньку неділю Ермітедж присвятив зіставленню формул та змішуванню хімікатів, узятих із лабораторії коледжу. Що більше він міркував про пекельний щоденник, то більше був схильний сумніватися у потенційній ефективності