BooksUkraine.com » Фантастика » Гра янгола 📚 - Українською

Читати книгу - "Гра янгола"

150
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Гра янгола" автора Карлос Руїс Сафон. Жанр книги: Фантастика / Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 118 119 120 ... 143
Перейти на сторінку:
холоду, опустився на сидіння. Я не наважувався заплющити очі, боячись зустріти погляд Крістіни, яка дивиться на мене з-під криги. Минули хвилини, можливо, години. У якусь мить я запитав себе, чому ховаюся й чому неспроможний щось відчувати.

Я замкнувся в цій порожнечі й чекав, заховавшись у ній, ніби втікач, слухаючи, як потріскують метал та дерево, що стискалися на морозі. Я пильно вдивлявся в темряву за вікнами, аж поки пучок світла від червоного ліхтаря ковзнув по стінах вагона й я почув голоси на пероні. Я роздряпав пальцями невеличке вічко на вкритому плівкою паморозі вікні й побачив машиніста та двох робітників, які прямували до передньої частини потяга. Десь за десяток метрів від них начальник станції розмовляв із двома жандармами цивільної гвардії, яких я бачив із лікарем біля готелю трохи раніше. Я побачив, як він кивнув головою й дістав в’язку ключів, потім підійшов до потяга з двома жандармами. Я принишк у своєму купе. Через кілька секунд я почув скрегіт ключа й стукіт вагонних дверей, які відчинилися. Зашаруділи кроки, наближаючись до мене від кінця вагона. Я відсунув внутрішній засув, залишивши двері купе відчиненими, і ліг на підлогу під однією з лав, на яких були сидіння, притиснувшись до стіни. Я почув, як наближаються кроки жандармів, промені світла від ліхтарів, які вони тримали в руках, синіми стрілами проникали в купе й відбивалися від віконних шибок. Коли кроки зупинилися навпроти мого купе, я затримав дихання. Голоси замовкли. Я почув, як відчинилися двері, і чоботи пройшли за дві п’яді від мого обличчя. Жандарм залишався в моєму купе протягом кількох секунд, а тоді вийшов і зачинив за собою двері. Його кроки віддалилися по вагону.

Я залишився там, де й був, нерухомий. Через кілька хвилин почув тріскотіння й відчув гарячий подих, який струменів мені в обличчя від ґратки опалення. Через півгодини перші промені світанку заграли на шибках вікна. Я вибрався зі своєї криївки й виглянув назовні. Пасажири, самітні або по-двоє, виходили на перон, тягнучи свої валізи та клумаки. Від гуркоту запущеної в рух парової машини двигтіли стіни та підлога вагона. Через кілька хвилин пасажири почали сідати на потяг, і кондуктор увімкнув світло. Я знову сів на сидіння біля вікна й відповів на привітання котрогось із пасажирів, які проминали моє купе. Коли великі дзиґарі станції видзвонили восьму ранку, потяг почав відходити від станції. Лише тоді я заплющив очі й почув, як забамкали дзвони далекої церкви, відлунюючи передзвоном прокляття.

Повернення було позначене тривалими зупинками. Частина колії була пошкоджена, і ми прибули до Барселони лише пізно ввечері в четвер двадцять третього січня. Місто було поховане під яскраво-червоним небом, над яким висіла павутина з чорного диму. Було спекотно, так, ніби зима несподівано відступила, і брудне та вологе дихання підіймалося від ґраток каналізації. Відчинивши двері будинку з вежею, я знайшов на підлозі білий конверт. Я впізнав печатку з червоного сургучу, якою він був запечатаний, і не завдав собі клопоту підняти його, бо чудово знав, що він містить: нагадування про мою зустріч із хазяїном, на якій я маю передати йому рукопис цього ж таки вечора в будинку біля парку Ґвель. Я піднявся в темряві сходами й відчинив двері головного поверху. Не став умикати світло й пішов прямо до кабінету. Підійшов до вікна й став дивитися на залу під пекельним світлом, яке лилося з охопленого полум’ям неба. Я уявив її собі там такою, якою вона мені себе описала, навколішках біля скрині. Уявив, як вона підіймає віко скрині й дістає папку з рукописом. Як читає ті кляті сторінки, переконана, що повинна знищити їх. Як запалює сірники й підносить полум’я до паперу.

У домі був іще хтось.

Я підійшов до скрині й відступив на кілька кроків, так, ніби був за її спиною й дивився на неї. Потім нахилився вперед і підняв віко. Рукопис був там, він чекав мене. Я доторкнувся до папки пальцями й погладив її. І саме тоді я її побачив. Срібний силует блищав на дні скрині, наче перлина на дні озера. Я взяв її пальцями й став роздивлятися під світлом того закривавленого неба. Брошку з янголом.

– Сучий син, – почув я власні слова.

Я дістав із дна шафи коробку зі старим револьвером свого батька. Відкинув барабан і впевнився в тому, що він заряджений. Коробочку з рештою набоїв поклав у ліву кишеню свого пальта. Загорнув револьвер у ганчірку й поклав його до правої кишені. Перш ніж вийти, зупинився перед дзеркалом у холі й протягом якогось часу споглядав незнайомця, що дивився на мене звідти. Усміхнувся, відчуваючи, як спокій ненависті палахкотить у моїх жилах, і вийшов у ніч.

12

Будинок Андреаса Кореллі стояв на пагорбі, накритий плащем із червоних хмар. За ним коливався ліс тіней парку Ґвель. Вітер розгойдував гілля, і листя сичало в темряві, наче змії. Я зупинився перед дверима й став роздивлятися фасад. У всьому домі не було жодного вогника світла. Віконниці були зачинені. Я почув за спиною дихання собак, які блукали за мурами парку, стежачи за моїми кроками. Я дістав револьвер із кишені й обернувся до ґратчастої брами парку, за якою снували силуети псів, неясні тіні, що стежили за мною з чорної темряви.

Я наблизився до головних дверей будинку й тричі вдарив у них молотком, який там висів. Я не став чекати відповіді. Я міг би розтрощити замок кулями, але в цьому не було потреби. Двері були відчинені. Я відвів убік бронзовий запобіжник, який блокував клямку, і двері повільно прочинилися всередину під інерцією власної ваги. Довгий коридор постав переді мною; шар пилюки, який накривав підлогу, блищав, наче дрібний пісок. Я ступив уперед кілька кроків і побачив сходи, які підіймалися вгору біля однієї зі стін холу, утворюючи огорнуту тінями спіраль. Я заглибився в коридор, який вів у салон. Десятки поглядів дивилися на мене з галереї старих фотографій у рамках, що висіли на стіні. Єдиними звуками, які я міг чути, були шарудіння моїх кроків та моє власне дихання. Я дійшов до кінця коридору й зупинився. Нічне світло проникало крізь щілини у віконницях, наче ножі червонястого кольору. Я підняв револьвер і ввійшов до салону. Зачекав, поки мої очі призвичаяться до темряви. Меблі були на тих самих місцях, на яких я їх пам’ятав, але навіть у дуже тьмяному світлі було видно, що вони старі й укриті пилюкою. Руїни. Завіси були старі

1 ... 118 119 120 ... 143
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра янгола», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра янгола"