Читати книгу - "Точка Обману"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я не можу знайти її, пане президент, — повідомив молодий помічник, поспішаючи за главою держави до Овального кабінету. — Я скрізь її шукав, але міс Тенч не відповідає на дзвінки.
Президент здивовано поглянув на нього.
— А ви дивилися в...
— Вона залишила будинок, сер, — заявив іще один помічник, кваплячись до них. — Позначку в журналі зроблено приблизно годину тому. Ваша радниця, найпевніше, поїхала до управління військово-космічної розвідки. Одна з телефоністок каже, що міс Тенч сьогодні увечері мала розмову з Вільямом Пікерінгом.
— З Пікерінгом?! — ошелешено перепитав президент. Та вони терпіти не можуть одне одного! — А ви йому телефонували?
— Він також не відповідає, сер. Комутатор управління військово-космічної розвідки не може вийти з ним на зв’язок. Кажуть, що телефон Пікерінга навіть не дзвонить. Він наче зник.
Герні кілька секунд простояв непорушно, мовчки дивлячись на своїх помічників. А потім пішов до бару і налив собі бурбону. Коли він підніс шкалик до губ, у кімнату вбіг агент спецслужби.
— Пане президент! Я не хотів вас будити, але ви мусите знати про те, що сьогодні вночі на Меморіалі Рузвельта вибухнула бомба, закладена в автомобіль.
— Що?! — Герні ледь не випустив шкалик. — Коли?
— Годину тому. І ФБР щойно ідентифікувало жертву... — додав спецагент з похмурим виразом обличчя.
118
Нога Дельти-Три нестерпно боліла. Його свідомість тьмарилася. Це що, смерть? Він спробував поворухнутися, але відчув, що не може, наче його паралізувало, до того ж він ледь міг дихати. Перед собою він бачив лише нечіткі силуети. Коліщата його пам’яті покотилися назад, і він пригадав вибух на катері, несамовиту лють в очах Толланда, коли той стояв над ним, притиснувши палицю з дробовиком йому до горла.
Скоріш за все, він мене таки вбив...
Однак пронизливий нестерпний біль у правій нозі свідчив, що він все ж таки живий, хоча й поранений. І тут Дельта-Три нарешті пригадав, як усе було. Зачувши, як вибухнув моторний човен, Толланд несамовито й люто закричав, збагнувши, що втратив друга. А потім повернувся до супротивника і замахнувся палицею, наче наміряючись пробити йому горло. Але раптом завагався, немов думка про власну загибель стримала його. Розлючений Толланд різко відкинув убік палицю і щосили заїхав черевиком по ушкодженій нозі Дельти-Три.
Останнє, що Дельта-Три запам’ятав, — це те, що від страшного болю він почав блювати, а потім занурився в чорне безпам’ятство. А тепер поволі повертався до тями, не знаючи, скільки він пролежав непритомний. Військовик відчув, що його руки зв’язані за спиною дуже міцно, такий вузол міг зробити лише моряк. Його ноги теж були зв’язані, а потім загнуті назад і прив’язані до кистей рук. У результаті він був повністю знерухомлений і лежав непорушно, вигнувшись дугою. В його роті стирчав кляп.
Дельта-Три ніяк не міг второпати, що відбувається. Раптом він відчув легенький вітерець і побачив яскраві вогні. І збагнув, що перебуває на основній палубі «Гої». Він вигнувся, дивлячись, чи не йде хтось йому на допомогу, — і погляд уперся у страшну картину: власне віддзеркалення, перекривлене й опукле, у плексигласовій бульбашці глибоководного батискафа. Батискаф висів просто перед ним, і Дельта-Три здогадався, що лежить на палубі на величезній ляді. Але це налякало його набагато менше, аніж запитання, яке напрошувалося саме собою.
Якщо я тут, на палубі... то де ж тоді Дельта-Два?
А Дельта-Два відчував занепокоєння.
Попри те що його напарник заявив по рації, що з ним усе гаразд, той єдиний постріл не був схожий на постріл з автомата. Вочевидь, Толланд і Рейчел Секстон з чогось вистрелили. Дельта-Два обережно підійшов до сходів, де зник його напарник, і побачив на них кров.
З автоматом навперейми він спустився і пішов по кривавому сліду, що тягнувся по місточку аж до носа корабля. І цей слід привів його до інших сходів і вивів назад, на головну палубу. На ній нікого не було. Зі зростаючою тривогою Дельта-Два пройшов по довгому сліду розмазаної крові вздовж борту назад, до кормової частини судна, де проминув отвір, у який щойно спускався.
Що за чортівня тут коїться? Здавалося, кривавий слід рухався по гігантському колу.
Виставивши попереду автомат, він обережно проминув вхід до тієї частини судна, де розташовувалася лабораторія. Слід ішов далі — на корму. Різко відхилившись убік, Дельта-Два визирнув з-за рогу, стежачи за кривавим слідом.
І раптом усе побачив.
Господи милосердний!
Неподалік від нього лежав Дельта-Три — зв’язаний і з кляпом у роті. Його безцеремонно запхали під носову частину батискафа. Навіть на відстані Дельта-Два побачив, що його напарнику бракує добрячої частини правої ноги.
Побоюючись потрапити в засідку, Дельта-Два виставив автомат і рушив уперед. Дельта-Три раптом почав звиватися, намагаючись щось сказати. Іронія полягала в тому, що той спосіб, у який він був зв’язаний, — руки та ноги за спиною — зберігав йому життя, бо кровотеча з зігнутої в коліні ноги уповільнилася.
Коли Дельта-Два наближався до батискафа, то мав рідкісну в таких випадках розкіш бачити, що робиться у нього за спиною: майже вся палуба судна відбивалася в заокругленому склі куполоподібного підводного апарата. Нарешті Дельта-Два підійшов до свого змученого партнера. І надто пізно побачив у нього в очах попередження.
Сріблястий спалах вирвався наче нізвідки.
Один з трьох механічних маніпуляторів «Тритона» різко рвонув уперед і зі страшною силою затиснув у своїх чіпких пазурах ліву ногу спецназівця. Дельта-Два спробував вирватися, але пазурі впилися в ногу ще глибше. Він дико заверещав од болю, відчувши, як зламалася кістка, і стрельнув поглядом на кабіну батискафа. Крізь відображення палуби він побачив за склом чоловіка.
За важелями керування батискафа сидів не хто інший, як Майкл Толланд.
— Ти прогадав, хлопче, — зашипів од болю й люті Дельта-Два, приставив до плеча автомат і прицілився в лівий верхній кут грудей океанографа, які були за три фути від плексигласового скла підводного апарата.
Спецназівець натиснув на гачок — і автомат оглушливо заторохтів. Шаленіючи від люті через те, що його обдурили, Дельта-Два тиснув і тиснув на гачок, аж поки останні гільзи не впали на палубу судна. Автомат клацнув і замовк. Хапаючи ротом повітря, Дельта-Два випустив автомат і люто вирячився на потрощений купол поперед себе.
— Тобі кінець! — видушив з себе військовик, намагаючись вивільнити ногу з механічного маніпулятора. Він різко сіпнувся, пазурі розрізали шкіру,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Точка Обману», після закриття браузера.