Читати книгу - "Точка Обману"

І цієї миті Дельта-Два побачив у вікні перед собою привид чоловіка, який уже мав бути мертвий. Блідий силует нахилився убік і поглянув на нього крізь непошкоджену частину скла. Дельта-Два отетеріло придивився до центру купола і второпав, що кулі нізащо не могли пробити товстелезне акрилове скло. Вони лише видзьобали в ньому маленькі вм’ятини та залишили подряпини.

За секунду верхні дверцята батискафа відчинилися і вийшов Майкл Толланд. Він був утомленим, проте на ньому не було жодної подряпини. Зійшовши алюмінієвими сходами на палубу, він оглянув вікно свого батискафа.

— Воно витримує тиск десять тисяч фунтів на квадратний дюйм, — зауважив він. — Треба було брати потужніший автомат.

А Рейчел, яка тієї миті сиділа в лабораторії, знала, що часу лишилося обмаль. Зачувши на палубі постріли, вона почала молити Бога, щоб усе сталося саме так, як запланував Толланд. їй уже було абсолютно байдуже, хто організував шахрайство з метеоритом: директор НАСА, Марджорі Тенч чи сам президент. Усе це вже не мало ані найменшого значення.

Це їм не зійде з рук. Хоч би хто це не був, правда все одно переможе.

Рана на її руці вже не кровоточила, і адреналін, що пульсував тепер у жилах, додавав Рейчел зосередженості, приглушуючи біль. Знайшовши олівець та ручку, вона нашкрябала повідомлення з двох рядків. Слова були прості й дещо незграбні, але вона не могла зараз дозволити собі таку розкіш, як елегантність стилю. Рейчел додала це повідомлення до стосу обвинувальних документів, які вже були в її розпорядженні: роздруківка результатів сканування льодовика, фотографії Bathynomous giganteus, статті про хондри океанічного походження та дані електронного мікроаналізатора. Метеорит був шахрайством, і вона мала докази цього шахрайства.

Рейчел вставила увесь стос у факс у гідролабораторії. Знаючи напам’ять лише кілька номерів, вона мала обмежений вибір, але все одно вирішила надіслати це повідомлення та обвинувальні документи. Затамувавши подих, Рейчел ретельно і не поспішаючи набрала номер факсу.

Натиснувши кнопку «надіслати», вона подумки молила Бога, щоб усе вийшло.

Апарат писнув.

ПОМИЛКА: СИГНАЛ НАБОРУ ВІДСУТНІЙ

Рейчел була до цього готова. Отже, апаратуру зв’язку «Гої» і досі глушили. Вона стояла, втупившись у факс, чекаючи, що ось-ось він запрацює — як у неї вдома.

Ну, давай!

Спливло п’ять секунд, і апарат знову пискнув.

ПОВТОРНИЙ НАБІР НОМЕРА...

Вийшло! Рейчел нетерпляче спостерігала, як машина увійшла в робочий режим.

ПОМИЛКА: СИГНАЛ НАБОРУ ВІДСУТНІЙ...

ПОВТОРНИЙ НАБІР...

ПОМИЛКА: СИГНАЛ НАБОРУ ВІДСУТНІЙ...

ПОВТОРНИЙ НАБІР...

Залишивши апарат у пошуках сигналу, Рейчел вискочила з гідролабораторії, бо почула, як угорі загуркотіли лопаті гелікоптера.

119

А за сто шістдесят миль від «Гої» Габріель Еш сиділа, ошелешено вдивляючись у комп’ютер сенатора. Її підозри підтвердилися.

Але вона й уявити не могла, наскільки сильно вони підтвердяться.

Вона гортала цифрові копії десятків банківських чеків, виписаних Секстону приватними космічними компаніями, та номери банківських рахунків на Кайманових островах. Найменший чек, який побачила Габріель, був на суму п’ятнадцять тисяч доларів. А декотрі перевищували суму півмільйона.

А Секстон казав, що пожертви — це дріб’язок. І що всі вони не перевищують дозволену суму дві тисячі доларів.

Сенатор усе-таки брехав. Брехав увесь час. Перед Габріель відкрилася картина безпрецедентного за масштабами нелегального фінансування виборчої кампанії. Біль образи та розчарування пронизав її серце. Він брехав.

Вона почувалася останньою дурепою. Яку вимазали в багні. Але найсильнішим було відчуття божевілля.

Габріель сиділа на самоті у темряві, розуміючи, що не знає, що робити далі.

120

А тим часом Дельта-Один, заклавши віраж над кормою «Гої», вдивлявся униз і бачив перед собою абсолютно неочікувану картину.

Майкл Толланд стояв на палубі біля невеличкого глибоководного батискафа. У механічних «руках» батискафа, наче в лапах якоїсь хижої комахи, звивався Дельта-Два, марно намагаючись вивільнитися.

Господи, а це що таке?!

Він побачив картину не менш шокуючу. На палубу вийшла Рейчел Секстон і зайняла позицію біля скривавленого чоловіка, що лежав унизу, під батискафом. У руках Рейчел тримала автомат одного зі спецназівців і дивилася на гелікоптер, немов кидаючи йому виклик.

На мить Дельта-Один відчув себе збитим з пантелику. Він не міг второпати, як таке могло статися. Помилки, допущені підрозділом «Дельта» на льодовику Мілна, були рідкісними, але цілком поясненними. Але таке взагалі було важко уявити.

І за звичайних обставин приниження для Дельта-Один було б украй болісним. Зараз же воно неймовірно посилилося через присутність іще однієї особи на борту гелікоптера, особи, чия присутність тут була незапланованою.

З ним летів контролер.

Після вдалої ліквідації на Меморіалі Рузвельта контролер наказав Дельта-Один летіти до безлюдного громадського парку неподалік Білого дому. Там командир групи посадив машину на невеличкий трав’янистий пагорбок серед дерев, а тим часом контролер, зупинивши своє авто неподалік, вийшов із темряви і сів на борт «кайови». І за кільканадцять секунд вони вже летіли потрібним маршрутом.

Хоча безпосередня участь контролера в операції була справою рідкісною, Дельта-Один не міг заперечувати. Контролер, стривожений невдачею підрозділу під час ліквідації свідків на льодовиковому шельфі Мілна, боявся, що у багатьох зацікавлених сторін виникнуть підозри і бажання розслідувати незрозумілі інциденти. І тому повідомив Дельта-Один, що завершальну частину операції контролюватиме особисто.

Тепер контролер, який сидів поруч, став свідком катастрофічної невдачі, якої Дельта-Один іще ніколи не доводилося зазнавати.

Час покласти цьому край. І негайно.

Контролер, визирнувши з вікна на палубу «Гої», здивувався, як таке могло статися. Усе пішло шкереберть: виникли підозри про справжність метеорита, ліквідувати свідків на льодовику Мілна не вдалося, до того ж довелося знищити високопосадовця на Меморіалі Рузвельта.

— Контролере, — затинаючись, мовив Дельта-Один тоном людини, ошелешеної своєю ганьбою. — Я навіть припустити не міг...

«Я теж», — подумав контролер. Вочевидь, вони сильно недооцінили можливості своїх потенційних жертв.

Контролер поглянув на Рейчел Секстон — та якраз піднесла до рота рацію, стежачи поглядом за вертольотом. Коли її голос затріскотів у кабіні «кайови», контролер очікував почути вимогу летіти геть і вимкнути систему глушення, щоб Толланд міг покликати на допомогу. Але слова Рейчел Секстон несподівано виявилися набагато страшнішими.

— Ви спізнилися, — сказала вона. — Ми вже не єдині, хто знає.

Слова на мить повисли відлунням у кабіні гелікоптера. Хоча ця заява прозвучала неймовірною і притягнутою за вуха, усе ж