Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

Українська старшина, дбаючи про свій власний добробут і панування, все-таки раз у раз відчувала свою єдність з народом (поспіль українським) і через те обстоювала автономію (Переяславські статті) України, борючись проти заборчих заходів російських царів (партія Мазепи і наказного гетьмана Полуботка), тим часом, коли чужинецьке панство, нічим не зв’язане з народом українським, дивлячись на всю Україну тільки як на можливу здобич, із усієї сили підпирало російський уряд, бо добачало в йому свого заступника і оборонця своїх інтересів. В сій боротьбі між українською старшиною і чужинецьким панством — поспільство українське (простий нарід) сливе не приймало участі, бо не розуміло ані її значення, ані ваги побіди своєї старшини. Зоставшись без підтримки народної української маси — українська старшина надармо боролася проти двох ворожих їй сил: земельного панства, що вже звало себе українським, і російського уряду, що невпинно провадив заборчу політику. Найкращих, найенергійних, найсвободолюб-них українців арештовано російським урядом, закидано до тюрем, засилано на Сибір, таким чином цілі родини українських патріотів винищувано, з ко — ренем убивано. Слабша й гірша частина української старшини, бачачи сумну долю своїх товаришів і бажаючи зберегти своє життя, відступала від свого народу, скорялась російському урядові і прилучалася до панства. Як тільки се сталося, що з-поміж українського народу нікому стало боронити автономії України, швидко панство вкупі з урядом російським завело свої порядки. Вони навіть силоміць почали повертати українських козаків у своїх підданих, бо своє українське військо їм тепер було непотрібне — од чужого нападу обороняв московський уряд, а щоб втихомирити селян, коли ті почали б проти панів повставати, теж можна було москалів прикликати.

Запоріжжє. — 1906. — Яв 1. — 23 лютого.

Запросини

Звертаємось до наших читачів з запросинами: пишіть до нас, що Ви думаєте про нашу газету? Пишіть, що в ній гарне, а що негарне, і що треба замінити? Пишіть, чи легко Вам читати нашу правопись, а чи важко? Чи розумієте всі слова, чи деяких, може, і не розумієте? Не забувайте, що нам треба вчитись з початку. Нема нічого дивного, коли деяких слів наші читачі й не розумітимуть. Адже ми досі вчилися в чужій школі чужої мови. Не нам сором, що ми не вміємо гаразд своєї письменності. Сором тим, хто силував нас зневажати свою мову, хто забороняв нам вчитися по-своєму. Та тепер сором буде вже нам, коли ми швиденько не навчимось своєї письменності, коли ми не надолужимо усього того, що згубили за такий довгий час. Колись так само було й з нашими братами — чехами. Німці, що панували над чехами, силували чеських дітей вчитись по німецьких школах тільки німецької мови, так само, як по російських школах вчать наших дітей тільки російської мови. Потроху німці зробили те, що по-чеському вміли балакати тільки бідні люди. Усі багаті чехи перейняли мову німецьку, відцуралися свого народу так само, як і в нас пани та чиновники, та й багатші селяни! Багатирі, бач, не хотіли говорити по-мужичому — чеському, а все цвенькали по-німецькому, так, як оце в нас по-російському. Але між чехами з’явились люди великої науки, які розказали, що той народ, який губить свою мову, сам незабаром загине, пропаде. Вони казали, що німці потроху ковтають чехів, що чехи вимруть, коли не боротимуться проти насилля. І почалася боротьба. Чехи наново почали вчитись своєї мови й письменності. Багатирі стояли за німецьку мову, злидарі за чеську. Злидарі побороли. Тепер вже німці кричать, що їх випихають чехи. Тепер по всіх школах — і сільських, і городських, по гімназіях та університетах панує в чехів чеська мова. Чеський нарід з темного, бідного та поневоленого став освіченим, багатшим і вільним. Отож і ми, українці, не лякаймось, що з школи й суду, з церкви та з урядування скрізь вигнано нашу мову. Вчімось хоч дома, як се роблять поляки або литвини, добиваймось свого права, то й у суді на нашій землі говоритимуть по-нашому. Досі ми не мали своїх газет — усе були чужі. Чужі дбали про себе, а не про нас. Тепер можна в своїй газеті дбати про себе, та й дбаймо, не журімось, що другі народи вже далеко нас випередили! Ходім прудче, то й наздоженемо! Наш нарід нещасливий, може, найнещасливіший з усіх народів, крім білорусинів. Рабство було його долею цілі довгі століття, але раз у раз, орючи свою землю і виглядаючи долі, він рвався до світла, до сонця, до науки... Подаймо ж собі руки і вкупі починаймо працювати над відродженням свого народу. Пам’ятаймо історію чехів. Може, треба буде пояснити, що значить те або те слово, може, треба комусь словарець — пишіть до нас, усе, що зможемо, зробимо. Коли Ви не читатимете своїх газет, хто ж їх читатиме? Не німці і не росіяни, бо в них є свої газети. А коли ніхто не читатиме наших газет, навіщо їх і видавати? Тільки перевід грошей! А без своїх газет, без своєї школи згине наш нарід навіть без боротьби.

Слобожанщина. — 1906. — 25 березня.

Націоналізм і космополітизм

Затхле та цвіле повітря, яким дихали народи Росії за останні 25-30 років, створило страшенну мішанину і плутанину розумінь. Не тільки просто ліберальні групи, але й так звані крайні ліві завдяки особливим історичним умовам свого життя дуже часто надають багатьом розумінням не те або не зовсім те значення, яке вони дійсно мають.

Тепер не диво в Росії почути від людей, наче й освічених, що націоналізм шкодить вселюдському поступові і що начебто всесвітня культура виграє від затирання національностей. Треба завважати, що така думка поділяється і правительственими агентами, і членами ліберальних партій: на сім пункті в них щасливе єднання. Правда, затирання національностей направлене тільки проти недержавних народів, і панове, які стоять за се затирання, через щось не починають з затирання своєї національності; правда, що се вчення виходить з партій пануючої нації, але чимало є синів поневолених націй, які додають і своїх сил до «затирання» своїх народів.

А тим часом ідея космополітизму й гуманізму не тільки не є противна ідеї націоналізму, а навпаки — є тільки випливом її, тільки її