Читати книгу - "Фортуна на всю котушку, Ірен Карк"

-Ага і відразу ж у в’язницю потрапиш! Ти з колишнім поварилася в будинку коханки, були ви тут самі. Скажуть, що розізлилася і стукнула по голові молотком, а тепер казки розповідаєш. Звісно, батя твій не дасть тебе посадити, проте, довести що ти не винна, буде важко. Ще і відбитки твої на молоткові. Хтось конкретно настроєний тебе підставити! Може це подружка твоя? А що, ображена була і вирішила одним махом від обох…

-Що ти таке кажеш?- перелякалася я,- Ти її бачив? У неї росту півтора метра і ваги кілограмів сорок п’ять. Як би вона по-твоєму справилася б з Сергієм?

-Ну, наприклад, могла накачати снодійним. До речі, схоже саме так і тебе вирубила. Кажеш чай пила?- у відповідь я кивнула,- Посидь, я подивлюся.

Він піднявся і вийшов з кімнати. А я сиділа і нервово терла долоні. Кров на них встигла висохнути та стягувала шкіру. Андрій повернувся дуже швидко, з посмішкою на обличчі.

-Що там?- запитала його.

-Нічого. Абсолютно. Ні чаю, ні чашок, ні чайника. Схоже, хтось дійсно попіклувався, щоб підставити тебе. Якщо снодійного немає, то твої слова не підтвердяться ніяк.

-А аналіз крові?

-Є такі препарати, які дуже швидко виводяться з організму. Ти не знаєш скільки пройшло часу, отже уже може і не бути його в крові. Виходить, твоя подружка постаралася.

-Я не вірю в це.- похитала я головою.

-Ну, можемо перевірити. Кажеш на кладовище вона пішла? Воно тут поряд, можемо сходити.

Я підскочила з ліжка і направилася до дверей. Мені треба було впевнитися, що це не правда.

-Почекай, — зупинив мене Андрій,- в такому вигляді тобі йти не можна.

Я перевела погляд на себе і жахнулася.

-Є в що переодягтися?- запитав він мене.

-Так, он мій одяг, в якому я приїхала.

-Постій тут, я зараз повернусь.- він вийшов з кімнати, а повернувся з відром води. Я занурила в неї руки та терла їх, щоб змити кров. Абияк це в мене вийшло. Я була в такому стані, що навіть не зважаючи на Андрія, переодяглася у свої речі. Він в цей час відвернувся в інший бік. Брудний одяг я кинула на ліжко і глибоко вдихнула.

Щоб пройти до виходу, нам треба було йти через кухню, де все ще лежало тіло мого колишнього чоловіка. Від цієї думки мені стало погано. Андрій помітив мій стан і запитав:

-Справишся, дівчинко?

-Не знаю,- чесно відповіла я.

- Заплющ очі,- я ще не до кінця зрозуміла що він хоче, як Андрій підхопив мене на руки,- Я тебе пронесу, щоб ти не бачила. Заплющ очі та тримайся.

Я зробила як він сказав і міцно вчепилася в його плечі. Чоловік виніс мене не вулицю і поставив на землю.

-Порядок?- у відповідь я кивнула,- Тоді ходімо.

Невелике кладовище було поруч з церквою. Ми зайшли на нього, а я сказала:

-Почекай, я ж не знаю ні прізвища, ні ім’я бабусі. Як же ми знайдемо могилу?

-Вона була сестрою сусіда, тому я знаю. І шукати нам не потрібно. Ось могила.

Я повернула голову в потрібному напрямі. Лізи звісно не було. Сумніваюсь, що вона взагалі сюди приходила. Трава сильно поросла і не було видно слідів прибирання.

-Що, власне, і потрібно було довести. Підставила тебе твоя подружка.

-Не можу в це повірити!- розгублено сказала я і сіла на лавочку,- Що ж тепер робити?

-Тут кілька варіантів…

-Яких?- перевела на нього погляд, повний надії.

-Прикопати його тихенько десь в лісі…- побачивши мій зляканий погляд, він продовжив,- або викликати ментів. Вибирай сама.

-Хоча я і злилася на нього, проте, все-таки він мій чоловік, хоч і колишній. Не можу я з ним так обійтися. Буду дзвонити в поліцію.

-Твоє право, але це вже без мене. Не дружимо ми з ними. І раджу заодно набрати й татка.

- Гадаєш треба?- подивилася я на нього.

-Ще і як,- кивнув він,- повір, ти будеш перша на підозрі. Давай так, зараз підемо до мене, там викличеш ментів і дочекаєшся їх з моїм батьком, а я, щоб не виникло неприємностей ще більше, поки поїду в місто і постараюсь по-тихому дізнатись що там з Олегом.

-Я не знаю де його будинок,- сказала я.

-Я знаю. Судячи з опису, я прекрасно знаю про кого мова. Такий «ділець» у нас один. Знав, що колись він заплатить за свої справи.

Ми дійшли до його будинку. Андрій влаштував мене за столом під яблунею, а сам пішов до батька, котрий якраз показався на задньому дворі. Вони тихо про щось поговорили та підійшли до мене. Погляд дядька Петра був схвильований:

-Єво, ти як?

-Не знаю,- чесно відповіла,- все ще не можу прийти до тями.

-Андрій, давай так, я сам зателефоную до поліції та скажу, що ми разом з Євою знайшли його разом. А вона з самого ранку була зі мною. Хтось хоче її підставити, а ми йому трохи поламаємо гру.

-Ні, що ви!- намагалася протестувати я,- Не треба ще і вам двом в це лізти. Я попробую сама впоратись!

-Значить так,- сказав Андрій, присівши біля моїх ніг,- сама нічого не роби. Ідея батька дуже вдала. Зараз ми проговоримо «нашу» версію подій, яку ти слово в слово повинна будеш повторити. Зрозуміла мене?

Я кивнула.

-Добре. Тоді так: тато вчора запросив тебе на шашлики, про мене не треба говорити, щоб не викликати зайвих питань. Кажу ж, не дружимо ми з ментами. Далі, ти прокинулася зранку і побачила записку від подруги. Самій було в будинку сумно і ти пішла до батька. Ви весь ранок збирали ягоди в садку, а потім вирішили подивитись чи не повернулась подруга. Коли ВДВОХ — виділив він це слово,- зайшли до будинку, то побачили тіло твого колишнього. Ти дуже злякалась і хотіла йому допомогти, тому і відбитки твої там скрізь і кров на одязі. Коли зрозуміли, що він мертвий, пішли звідти. Тато забрав твої речі, щоб ти могла переодягнути забруднений одяг, і викликали поліцію. Запам’ятала?

Я кивнула:

-А якщо вони запитають де Ліза і що Сергій там робив?

-Ти нічого не знаєш. Після розлучення ти його не бачила. З Лізою зустрілась тільки учора, що в принципі правда. Ні про які їхні прохання, ні про пограбування нічого не кажеш. Ти не знала про це і все.