Читати книгу - "Фортуна на всю котушку, Ірен Карк"

-Але ж…

-Ти не знала!

-Добре.- погодилася.

-Тоді я зараз повернусь туди та принесу твій брудний одяг і телефон. Як тільки зателефонуєте в поліцію, одразу набирай батька. Без нього все одно обійтися не вийде.

Він зник за забором, але швидко повернувся з моїми речами. Брудний одяг кинув на землю, а телефон протягнув мені. Я вирішила спробувати набрати Лізу, проте її телефон був вимкнений.

-Все, я поїхав, а ви телефонуйте. Як тільки все закінчиться, одразу наберіть мене. За цей час я спробую щось дізнатись.

Андрій поїхав, а дядько Петро телефонував у поліцію. Я сиділа і гіпнозувала телефон. Тяжко вдихнула і хотіла набрати батька, але передумала і подзвонила брату.

-Мала, у мене через п’ять хвилин нарада,- сказав він, коли нас з’єднало,- так що давай потім поговоримо.

-Зачекай, Костя, у мене проблеми.- тихо сказала я.

-Ніготь зламала чи сукню порвала?- хихикнув він.

-Мене можуть звинуватити в вбивстві Сергія.

В трубці зависла тиша.

-Сьогодні ніби не перше квітня,- сказав брат.

-Схоже що я жартую?- закричала я. Мене зірвало, весь пережитий жах все-таки дійшов до мозку і стримувати себе я не могла вже.

-О, чорт!- Костя зрозумів, що справи погані,- ти де?

-Село «Боголюбове», воно якраз на кордоні наших областей. Там вказівник на дорозі. Вулиця одразу біля церкви. Ти знайдеш.

-Постараюсь бути хвилин через сорок. Поліцію викликала?

-Так,- видихнула я. За що я люблю брата, так це за те, що він одразу включається в роботу. Знаю, потім відгребу конкретно, але зараз він нічого не запитував і це порадувало.

-Без мене ні з ким не розмовляй, якщо що, сиди в шоковому стані та мовчи, доки я не приїду. З тобою хтось є?

-Так, дядько Петро. Сусід.

-Дай йому слухавку.

Я передала трубку чоловіку і Костя хвилин п’ять йому щось пояснював, дядько Петро тільки погоджувався у відповідь. Потім поклав телефон на стіл і сів поряд зі мною. Весь час ми мовчали. Безліч думок крутилося в моїй голові і я не могла зібрати їх до купи.

Уже скоро ми почули звуки сирен. Дядько Петро тяжко зітхнув і пішов до хвіртки, а я так і сиділа, дивлячись в одну точку.