Читати книгу - "Фортуна на всю котушку, Ірен Карк"

Андрій

Я вирішив скоротити дорогу через ліс, щоб лишній раз не «світитись» перед ментами. І навіщо воно мені все потрібне? Не так я уявляв собі довгоочікувані вихідні у батька. Через справи, ми й так не часто з ним бачимось, а тепер ще і це. І треба ото було мені лізти до цієї дівчини? «Ти б все одно не зміг би по-іншому. Так вже батько виховав!»

Ситуація, звичайно, паскудна! Хтось навмисно намагається підставити дівчину, знати б навіщо їм це. Все надто заплутано.

Забагато збігів, щоб думати про те, що це випадковість. Олег був гнилою людиною,навіть у мене багато питань до нього було. Проте за ним стояли люди, з якими не дуже хотілося перетинатися. Я поставив ситуацію з ним на паузу, доки він не втнув би щось ще. А тут такий подарунок.

Я зітхнув і набрав номер Пашки, мого помічника:

-Здоров, бос! Ти ж ніби до батька поїхав, навіть грозився мобілку вирубити! Встиг скучити?

-Ти довго тріпатись збираєшся? Чи може вислухаєш?- закотив я очі. Знаючи Пашкине вміння заговорювати людям зуби, я поспішив його повернути в потрібне русло.

-Трапилось що?- за мить став серйозним він.

-Трапилось. Бритого завалили.

-От так новина! І хто облегшив нам життя?- хіхікнув він.

-А от це, друже, нам і треба дізнатись. Тут історія мутна і в неї втягнули доньку Залавського.

-Того самого Залавського?

-Того самого.

-Нічого собі справи!- протягнув він.

-Я вже їду на базу, давай до того часу дізнайся все, що зможеш.

-Окей, бос!

Він виключився, а я додав газу.

Не подобається мені це все. Те, що на одну мерзоту стало менше, звісно, радує. Проте яким боком в цій історії Єва — ось у чому питання. Чи дійсно все так випадково?

Її батько досить відомий адвокат в наших колах.  Багато серйозних людей намагається отримати його у свою команду, але це не так просто. Він дуже впертий і береться тільки за ті справи, які йому цікаві. З мокрухою не зв’язується принципово. Гонорари у нього захмарні, проте він відпрацьовує кожну копійку. Всі документи, які він допомагає робити, просто ідеальні. Комар носа не підточить. Та є й ображені на нього люди. Багато хто мріє побачити його в ямі 2 на 2, глибоко під землею. Але я не думаю, що діяли б через доньку. У нас так не заведено. Хоча є й унікуми.

Одного разу Артур Едуардович витягнув мене з такої дупи, що я думав уже не виберусь. Мене конкретно підставили і я міг би вже давно загриміти років на 20. А Залавський спокійно все розрулив і я вдячний йому до сьогодні.

Тому ситуація з його донькою дуже мене напружує. Поки що не треба, щоб він знав мою зацікавленість. Спробую тихо все дізнатись, щоб у випадку чого, одразу втрутитись. Він законник, хоч і допомагає людям нашого кола, проте завжди в рамках закону.

А от ті люди, з якими таскався Олег, на закон чхати хотіли. І, якщо там справа серйозна, то не перед чим не зупиняться. Не хочеться мені, щоб мала постраждала. Сподобалася мені дівчинка.

Заїхавши в ворота нашої бази, я вискочив з машини та пішов одразу в кабінет Пашки.

-Є для мене щось?- запитав, привітавшись за руку.

-Новини не сильно приємні, так що ти краще сядь,- відповів друг.

-Я що, пацан сопливий, що на ногах не встою від хуйових новин?- загарчав я.

-Гром, чого ти психуєш? Ти на мене так визвіряєшся, ніби це я винен у всьому цьому лайні!

-Образився чи що? – награно ласкавим голосом запитав я, — Так може мені ще вибачення принести за свою грубість? Зовсім береги поплутав?

-Все. Розійшовся! Ти продовжиш горланити? Чи вже вислухаєш мене?- Пашка закотив очі.

-Давай викладай,- вже спокійніше сказав я, присівши на крісло.

-Ми знаємо, що Бритий розводив лохів на бабки та кидав їх. Працював по різних міста, а схема була практично одна й та ж сама. Пропрацьована ідеально. Менти, навіть якщо було бажання, не могли домахатись. А от те, чого ми не знали: останнім часом він зав’язав з цим. І не просто так. Хтось, назвемо його "Х", підтасував його в помічники до одного антиквара. Дідок старий, але поговорюють, за свої роки багацько назбирав добра. Особливо камінців. Так от, нещодавно дід помер, а спадкоємицею залишилась його онучка, яка довгий час жила за кордоном. А дівчинка виявилась не простою. Вона навіть з-за океану вела облік дідового майна, через якусь програму. Коли вона повернулась, то одразу перевірила все і заявила, що не вистачає великої кількості камінців.

-Скільки?- запитав його.

-15 діамантів, по півтора карати.

-Ніхрена собі!- присвиснув я.

-От-от! Вона звинуватила Олежку в тому, що він камінці прикарманив, адже останнім часом старий почував себе погано і Бритий в усьому допомагав йому. Менти рили носом землю, проте не змогли нічого довести. Обшук нічого не дав.

-Так він взяв каміння чи ні?- у мене уривався терпець.

-Ну, цього тобі ніхто вже не скаже. Проте, пройшла плітка, ніби він шукав людинку, котра зможе перевезти за кордон дуже цінний товар. Таємно і без шуму. Що за товар, ніхто не знає. Знайшов він людину чи ні, тепер тяжко буде дізнатись, адже Олежка, в силу свого стану, уже нікому не скаже.

-До речі, що там з ним трапилось?- поцікавився я.

-Пограбування. Куля в грудях, сейф порожній. Що було в сейфі ніхто не знає. Хатня робітниця згадала дивного хлопця, котрого зустріла днями на сходах до квартири Бритого. Хлопець себе дивно поводив (це її слова) і намагався приховати обличчя. Зараз менти його шукають.

-Уже знайшли,- скривися я, прочитавши смс від батька.

-Навіть так? Я чогось не знаю.

-Щось типу того,- кивнув я, швидко набравши відповідь татові,- я тобі казав про доньку Залавського?

- Угу,- кивнув головою Пашка.

-Так от, саме її колишнього чоловіка і бачила на сходах прибиральниця.

-Він там просто мимо проходив?- поцікавився друг.

-Майже. Йшов грабувати Олега.

-Нормальні такі родичі в Залавського. А тесть знає про це?