Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

Його тіло теж було млявим, інколи сонним і, як йому здавалося, страхітливим, але не потворним. Кафце, попри своє ставлення до себе, залишався об’єктом уваги для жінок, яких захоплювали його історії з релігії та створення світу. Тим паче, що ще популярнішим його робив зв’язок з янголами, бо ті інколи заходили до його домівки, щоб порадити або ж сказати, що він не виконує своїх обіцянок.

Сьогодні Кафце Фоне почувався дуже втомленим, майже знесиленим, і, зайшовши келих ще теплого вина, зробив декілька великих ковтків, невпевнено дивлячись на світ скрізь відкрите вікно. Світ давно поглинула пітьма, але й у них має бути шанс на порятунок. Кафце не міг упустити цей шанс, який хробаком звивався у ніг сірого світу. Саме хробаком, а не барвистим метеликом чи пташкою.

Ясон відвернувся, завернув своє маленьке тільце в тонке одіяло та заплющив очі. Йому вже не хотілося ні говорити, ні слухати.

Коли кімната від вікна до дверей наповнилася тишею, Кафце рішуче підвівся та уважно подивився на малого янгола зі холодними стальними очима і посміхнувся вперше за вечір.

– Ясоне, я залишу тебе за головного. Не забудь загасити всі свічки. Сьогодні в нас повинно бути темно, – вказав на свічки Кафце Фоне і зустрівся поглядом, який пробрав до мурах та ледь згасив ту невпинну радість, котра разом з думками викликала дивне відчуття по всьому тілу.

– Та куди ви підете, вчителю? – промовив Ясон. Він не любив залишатися наодинці зі своїми думками та внутрішнім світом, котрий вкривали хвилі морозу та льоду. – Невже шукати докази того, що демони злі?

– Докази мають бути не зовсім доказами; вони повинні відбутися прямо на очах людей. Не хвилюйся, я просто буду спостерігати, – заспокоїв Кафце свого учня та забрав хрест зі столу.

Але сьогодні він знав, що знадобиться ще дещо – не зовсім зрозуміле для інших людей, але він добре вивчив природу демонів та запам’ятав навіки, як може запалати світ, коли невинна душа потрапляє під знак демонів. – Щоб не казали, скільки б не сперечалися, але саме сьогодні всі ворота неба та пекла відкриті. Сьогодні відбувається саме страшне та потворне, Ясоне.

– Добре, я все зачиню та загашу, – його велетенські сині очі сяяли в темряві, і Кафце вірив, що це справжній янгол, але в людському тілі. Все в нього тремтіло від цієї надії, від сяйва, що кожен раз оточувало бідолашного хлопчика у сні. Хоча це сяйво бачив тільки він, і більше ніхто.

– Пам’ятай: жодного вогника, тільки темрява, – Кафце зняв з крюка плащ, витрусив з нього пил та листки якихось квітів, що росли вздовж вулиці. Це не дуже подобалося йому, особливо, коли краса зникала, а залишалися тільки листя та жовті пагони, а між ними танцював вічнозелений бур’ян. Сьогодні вночі він виходив так швидко та стрімко, немов не хотів передумати.

– Авжеж, – ще раз кивнув Ясон, але цього разу вчитель уже не помітив, і хлопчик потушив всі свічки, та потяг за собою ковдру в кімнату, де ще залишалися розпечене вугілля і було тепло.

Холодна ніч ставала все холоднішою. З кожним кроком у центр міста Кафце Фоне відчував морозний вітер, хоча для того ще було занадто рано. «Цей холод принесли з інших світів», – пошепки запропонував теорію Кафце, дивлячись на пусту вулицю так, ніби мацав пальцями кожен будинок та паркан. І коли опинився біля перехрестя, то визирнув: демонів не було, людей і янголів також не було, та повернув до самого центру міста, звідки йшло відлуння сміху та музики, яка бентежила його душу, начебто ціле пекло підняло в повітря свій оркестр і запалав вогонь, що мав за мету з’їдати людські душі, перетворюючи їх на попіл, який після цього замітав вітер небес. Музика також здіймала різкий металевий гул і змушувала стискати зуби, щоб не вирвати жодного жахливого слова до людей, котрі зустрічали демонів у грайливому танці з відкритими дверима душі, мов, ось вона, віддаю… Кафце Фоне надумав собі таке, що коли підійшов до площі, то вже тремтів від злості та холоду. Холод був таким, ніби замість повітря вони знаходилися в крижаній воді, і він уважно подивився на людей, які стояли осторонь – їх руки тремтіли, з вуст йшов пар, і було відчуття, що ось-ось з неба впадуть білі крижані сніжинки й розтопчуть це вогнище.

– Невже сьогодні такий холод, чому це? – раптово заговорила жінка з довгим заплетеним волоссям і провела ніжною рукою по сукні темного кольору. Полум’я факелів грало червоними нитками на її волоссі та сукні. Вона ніби знаходилася в самому вогні, що відьма, але холод був попереду. Кафце Фоне зупинився, на трішки затримав подих і втрутився у розмову.

– Так буває, коли трапляється щось погане, – він кивнув своїй старій знайомій, яка відразу його впізнала і посміхнулася.

– Патер Фоне, не очікувала вас побачити, – дещо піднявши підборіддя, проговорила вона. – Здавалося, ви не цінитель цього свята.

– В наступному році я навіть допоможу з організацією, але не сьогодні. Для мене це занадто, – Кафце покачав головою, вдаючи, що абсолютно спокійний, і знову занурився в яскраве видовище палаючої сцени. – І я абсолютно засмучений, що вас тут бачу.

– Ну що ви, це лише мої обов’язки. Як і завжди, завтра вранці я буду на службі.

– Ви прийдете з донькою? Вона, до речі, не на святі? – поцікавився Кафце Фоне. Жінка посміхнулася і покачала головою.

– Ні, без доньки. Їй вже який раз не щастить побувати на святі.

Кафце Фоне був знайомий з дівчиною, котра постійно вдавала з себе хвору та немічну, а потім бігала до річки з іншими дівчатами з іншого кварталу. Всі до неї звикли, крім матері. Пані Лінуа нічого не помічала, так здавалося. Це була чиста неправда, тому що Кафце вірив, що такі жінки бачать все: кожен погляд у їхній бік, у бік доньки, ті посмішки та слова дівчини, коли вона розплітала коси та мрійливо дивилася у вікно.