Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

А тим часом місто набувало тієї небаченої досі гри темряви та світла. За чорними лініями мерехтіло безжальне світло. Сцена розбивалася на декілька квадратиків; деякі клаптики поглинало світло, а темрява чинила свій опір, особливо загравала, коли злісні тіні мерехтіли на дереві, а світло відступало. Постійна гра захоплювала подих, тому що танці з демонами були чимось незрівнянним, вибуховим та гарним. Це признавав навіть Кафце Фоне, з ненавистю та розпачем, що його ніхто не слухав, але навіть його погляд прикипів до цього дійства. Шовкові витончені убрання мерехтіли вогниками, метеликами, до яких страшно було доторкнутися. Демони зупинялися всього на мить, щоб подивитися своїми темними очима навколо, і знову пригортали до себе жінок. А ті сяяли від щастя.

Нікого не покидало відчуття, що на душі лягає якась печать: прокляття чи благословення, ніхто не міг зрозуміти. Але в якийсь момент демони немов оскаженіли. Першим зник сміх, потім музика. Закінчилося все так, начебто інструменти розсипалися попелом в руках та осіли на червоних вустах.

– Що коїться? Що це? – пані Лінуа запитала тихо, боялася, що скажене військо пекла кинеться на неї.

– Це природа демонів. Справжня природа, – тихо відповів їй Кафце й продовжував проводити пальцями по шершавій поверхні. На подушечках пальців кипіла кров, але в кармані старого плаща ніхто цього помітити не міг, навіть демони не розуміли, чому сходять з ума. – Потрібно йти, поки не пізно.

Але вже було пізно. 

Пані Лінуа розплющила очі та побігла на знайомий їй крик. Зібралося багато людей, які вже не могли відвести погляд, коли танець зник, а залишився лише нерівний бій людини та демона, де переможцем завжди був демон. Дівчина, яка ще декілька хвилин тому танцювала та кружляла в своїй новій спідниці з рожевими квітами, тремтіла перед демоном і не розуміла, чому їй так холодно та боляче.

Світ в одну мить сказився. 

Кафце відчував себе майже непритомним, і коли блискавка розірвала темні небеса, а демони зникли разом з дівчиною, він хапнув повітря та перестав стискати печатку. Ледве пустив її назад у кишеню та витер ніби брудні руки, що стали миттю липкими від поту й крові.

– Анно, Анно!

Від крику холонула кров. І не тільки в нього. Людство відступило, заклякле, зблідле, перелякане, й в очах з’являлося розуміння. Це те, що встиг помітити Кафце.

І Кафце залишив гріх за спиною: свій і чужий. Жінку, яка постійно приходила на служіння, але дозволяла дочці танцювати та фліртувати з демонами. Сьогодні всі отримали якийсь урок – Фоне розумів, що він справжній злочинець. Не рівня, звичайно, демонам, але злочинець, котрий свідомо пішов на це. Він вже не виправдовував себе, просто біг назад у холодний будинок, де всі свічки затихали від подиху учня, й мрійливо хотів зануритися в цю темряву, та, нарешті, не бачити свого спотвореного обличчя, яке судомами пронизували біль і гріх.