BooksUkraine.com » Публіцистика » Українські жінки у горнилі модернізації 📚 - Українською

Читати книгу - "Українські жінки у горнилі модернізації"

184
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Українські жінки у горнилі модернізації" автора Оксана Кісь. Жанр книги: Публіцистика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 91
Перейти на сторінку:
жінка фігурувала у ролі кандидатки, у Галичині відбулися у 1908 році. У списку послів-претендентів від Львова до Галицького сейму опинилася польська малярка і активна феміністка Марія Дулембянка, делегована від створеного напередодні «Związku Równouprawnienia Kobiet». За її кандидатуру проголосувало 511 львів’ян (з них — 410 виборців чоловіків і 101 жінка). Невдача першої кандидатки не стала великою несподіванкою. Прогнозованість такого результату була зумовлена як політичною пасивністю більшості тогочасних жінок, так і можливим саботажем з боку чоловіків, яких уповноважили наділені правом голосу жінки.

Пояснення, якими зазвичай аргументували нерівноправність між статями у виборчому законодавстві, ґрунтувалися на психологічних особливостях жінок, на понятті «жіночої логіки», і заданих традицією норм гендерного розподілу суспільних ролей (де політична сфера однозначно належала чоловікам). Професор Станіслав Сташинський опублікував свій виклад проблеми у польській газеті «Słowo Polskie» (1898). Неможливість жінок голосувати нарівні з чоловіками він пояснював їх «іншими поняттями про слушність», «гарячковістю почуттів», «іншим потоком логічного мислення», браком або ж, навпаки, надміром рішучості тощо. До причин, що, на його думку, унеможливлювали загальне і рівне виборче право для жінок, автор відносив і «гарячий патріотизм», що в жінок завжди ґрунтувався на жертві і посвяті, а у справах прагматичних, якими є політика, надмір цих почуттів буває шкідливим. І загалом, професор був переконаний, що «політична пристрасть» жінок схожа до почуттів, що викликає у них кохання. «Вони здатні, — пояснював автор, — заради нього вознестись на вищий щабель цнот і самопосвяти, аніж можуть це зробити чоловіки, але водночас і опуститися аж до злочину».

Ольга Грабар. Львів, кінець XIX — початок XX ст. Відділ мистецтв ЛННБ ім. В. Стефаника

Основні державні закони 1867 р. (австрійська конституція) проголошували, що жінки (разом із чужинцями й неповнолітніми) не могли вступати до політичних товариств і обіймати урядові посади, окрім шкіл, пошти і телеграфу. Заборона участі жінок у політичних організаціях у Галичині протрималася до 1912 року. Чимало громадських організацій, що діяли тут у другій половині XIX ст., також не передбачали членства жінок. Так, до прикладу, було з українськими ремісничими об’єднаннями («Зоря», «Міщанське братство»), товариствами взаємодопомоги («Побратим»), які чітко регламентували винятково чоловічий склад організації, допускаючи жінок щонайбільше як гостей. Закритими для жінок були львівське товариство «Академічний кружок», головно через відсутність юридичного права на вищу освіту (це право у Галичині жінки здобули лише в 1894 р.), що було передумовою членства у цій організації. Просвітнє і розважальне товариство «Руське касино» також не передбачало жінок у своїх лавах, а їх присутність на заходах товариства допускали тільки під особисту відповідальність дійсних членів.

У більшості культурно-просвітніх організацій жінки таки могли брати участь. Їх членство передбачали: «Просвіта», «Руська бесіда», «Галицько-руська матиця», «Руський народний дім», «Товариство для розвою руської штуки», «Наукове товариство Шевченка», «Руське педагогічне товариство», гімнастичні товариства «Січ» і «Сокіл». Українські часописи заохочували своїх читачок вступати до цих організацій і брати в них «живу участь», принагідно додаючи, що окремі жіночі об’єднання можуть мати «лише вельми слабий успіх», тому «нехай отже не вирішають амбіції особисті а добро загалу руського!». Чи не найдоступнішими для жінок були доброчинні організації, що, головно, займалися опікою над дітьми, дівчатами, які шукали працю в місті, самотніми матерями і вдовами (Товариство опіки над слугами та робітницями, Товариство вакаційних осель, «Руська захоронка» тощо). Членство жінок у цих організаціях традиційно було найбільш чисельним, а філантропічний характер діяльності вважався найвідповіднішим для жінок заняттям.

Узвичаєні жіночі суспільні ролі і визначені для них права в рамках офіційного законодавства ґрунтувалися на тогочасних панівних уявленнях про несамостійність і психологічну «інакшість» жінок, а також на тезі про «природний поділ» гендерних ролей і сфер самореалізації, де за чоловіками визначалася царина публічна, активність і влада, а за жінками — царина родинна, пасивність і підлеглість.

У пошуках національно свідомої українки

Таке становище, утім, з останньої третини XIX ст. зазнавало дедалі більшої критики. Пасивність жінок, як культивована в них риса, дедалі очевидніше суперечила соціально-економічним та світоглядно-культурним змінам нового часу, що вимагали від жінок ініціативи і наполегливості, рівних суспільним характеристикам чоловіків. Таким змінам сприяли не лише ідеї емансипації, що поширювалися в Галичині літературою, пресою, мистецтвом, а й національно-політична риторика. Каталізатором усвідомлення українською елітою необхідності «виводити» жінок зі стін «дому і родини», де їх активно консервувала дотеперішня традиція, стали міжнаціональні польсько-українські стосунки. Саме на тлі постійних порівнянь з поляками українська інтелігенція побачила фактичну відсутність жінок як у громадському житті, так і у власній програмі національного розвитку. Ситуація мала особливо поганий вигляд через те, що не знайомі зі стратегічними національними планами своєї еліти українки підтримували чужу польську культуру. Чи не найвиразнішим доказом цього була польська мова домашнього спілкування, якою до 80-х років XIX ст. користувалася більшість сімей з української інтелігенції. А оскільки дім і організація його простору вважалися цілковито жіночою сферою відповідальності, то жінок звинувачували у національній несвідомості і невиконанні патріотичних обов’язків.

Виправляти такий стан була покликана «національна емансипація» українок, обґрунтована у 1870-х рр. народовцем Володимиром Барвінським і сформована у його концепції «органічної праці». За задумом автора, зробити з жінок «свідомих українок» мала національна освіта та їх активніше залучення у громадсько-політичне життя. Як результат, ці процеси мали спонукати жінок робити правильний (тобто український) вибір національної ідентичності. Він був необхідний найперше з огляду на сімейні обов’язки жінки і материнство, оскільки саме жінки, за концепцією автора, повинні були відповідати за національний дух у родині та «розпалювати патріотичні серця» своїх дітей — майбутніх будівників самостійної української держави. З національних міркувань жіноча емансипація, що в цей час ґрунтувалася, головно, на вимогах розширення можливостей жінок у здобутті освіти, професії, а відтак самостійного матеріального забезпечення, стала також актуальною. Її необхідність, проте, вважали доречною лише тією мірою, якою її ідеї не підважували позицій інституту сім’ї чи загальноприйнятих гендерних норм щодо чоловічих і жіночих суспільних ролей.

Еклектизм, з яким тогочасне українське суспільство дивилося на емансипацію і її можливі наслідки, найбільш виразно проявився в обговореннях на тему освітньої реформи. Хоча було визнано необхідність розширення можливостей навчання для жінок, їх допуск до кожного зі щаблів вищої школи супроводжувався неоднозначними дискусіями. Попри здоровий скепсис побутували звичні занепокоєння й упередження щодо того, що освічена жінка не зможе належно реалізуватися в сім’ї,

1 ... 11 12 13 ... 91
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські жінки у горнилі модернізації», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українські жінки у горнилі модернізації"