Читати книгу - "Грішна одержимість, Кейтрін Шкроб"

Снідаю, мию за собою посуд й повертаюся до кімнати, поки Ася ще залишається чаювати. Дістаю з шафки свою бархатову темно-червону скриньку — особливий подарунок улюбленого дядечка, якого бачу рідко, бо той гарує за кордоном. Запихаю руку всередину. Пальцями перебираю між папірцями, від чого ті шурхотять, немов опале листя, що присохло. Й дістаю одне передбачення. Хобі у мене таке: як чогось у цьому житті не розумію — одразу тягну чарівний папірець і щиро вірю, що написане підкаже рішення чи хоч направить на правильний шлях.

"Твоє від тебе не піде", — у думках лунає голос мудрого старця, коли читаю.

Ну ось! Ось і підтвердження, що ми з тим Нестором ще зустрінемося. Я ж відчуваю усіма фібрами душі, що він — те саме "моє". А щоб не чекати цілу вічність на доленосну зустріч, а окрім того, впевнитися, що він таки — "моє", вирішую сама рушити назустріч долі.

— Поїду! — впевнено заявляю, коли Ася входить до кімнати. — Таки поїду у Градськ!

— Це твої папірці підказали? — скептично пирскає подруга.

— Я так вирішила! Це єдиний шанс дізнатися, чи є між мною та Нестором якийсь зв'язок.

— А що, їдь, Олесю. Навіщо жити у здогадках і фантазіях? Якщо у вас все складеться, так тому й бути, — повірю у віщі сни. Давай! — підіймає кулак, підтримуючи мене. — Тим паче нічого, що він такий старий. Самостійний, значить! Можливо, мені на дорослих дивитися, щоб вийти заміж не за якогось рогалика-ригайлика, а за чоловіка? Справжнього! Зі стрижнем!

— Ти все одно після навчання поїдеш за океан, до батьків, — нагадую Асі.

— І його заберу з собою. Це що, проблема?

— Немов песика? — сміюся з Асі, на що вона лиш закочує очі.

Перед тим, як вийти з квартири, ще раз перечитую папірець з передбаченням, завдяки чому мій намір поїхати у Градськ міцнішає. Зрештою, приймаю рішення просто сьогодні спланувати поїздку, щоб не відтягувати незворотне.