Читати книгу - "Те, що не можна називати", Love"

Після кризи в компанії і хвилі підтримки здавалося, що далі буде легше. Але минуле не відпускає так просто.

Одного вечора, коли ми повертались з прогулянки, на нас чекала несподіванка — біля під’їзду стояла вона.

— Артеме…

Жінка. Вродлива, вишукана, впевнена.
Артем зупинився.
— Олено?..

Вона кинула на мене швидкий погляд. І з усмішкою, що не обіцяла нічого доброго, сказала:
— Нам треба поговорити. Наодинці.

У нього змінилося обличчя. А я раптом зрозуміла: у нього було минуле. Реальне, серйозне. І я нічого про нього не знала.

У ту ніч я не спала. Він повернувся пізно, мовчазний.
— Що вона хотіла? — запитала я тихо.

— Погрожувала. Що розкаже щось таке… що зруйнує не лише мене, а й нас.

Я відчула, як щось холодне охопило груди.

— І що ми зробимо?

Він взяв мене за руку.
— Пройдемо крізь це. Разом. Якщо ти витримаєш правду.

---