Читати книгу - "Книги згорілої ніжності, НМ"

Рафаель відчула, як у її грудях важчає, а думки знову починають крутятися навколо Люцифера. Вона не могла зрозуміти, чому все це стало так важливо для неї. Можливо, це був звичайний людський страх перед втратою чогось важливого, або ж, можливо, щось більше, те, що не піддається поясненню словами.

Ангеліна, бачачи її замислену, обережно доторкнулася до її плеча.

— Ти не можеш на все реагувати так, як раніше. Можливо, зараз настав час поставити крапку і вирішити, що тобі справді потрібно. Ти не можеш бути між двома світами.

Рафаель подивилася на подругу і зітхнула. Вона знала, що Ангеліна права. Але чому це було настільки складно?

Тим часом, за столом демонів Сем помітив, як Люцифер все більше замикається у собі. Він кинув погляд на його зосереджене обличчя і підняв брови.

— Чого ти такий мовчазний? — запитав він, хитро посміхаючись. — Всі вже помітили, що ти такий... зацікавлений.

Люцифер глянув на нього, і хоча його обличчя залишалося незворушним, у його очах був спалах чогось, що важко було пояснити.

— Не твої справи, — відрізав він холодно, після чого повернувся до свого заняття.

Сем не наполягав. Він знав Люцифера і його способи поводитися, коли йшлося про речі особисті. І хоча він був відомий своєю здатністю маніпулювати і грати з почуттями інших, він сам часто залишався закритим і загадковим, коли справа стосувалася його власних емоцій.

Але, здається, це не було так важливо для Люцифера зараз. Всі думки були про Рафаель.

Рафаель встала зі свого місця і поглянула на подругу.

— Мені треба трішки часу на роздуми, — сказала вона тихо. — Я не можу сидіти тут і думати тільки про це.

Ангеліна кивнула, не намагаючись втримати подругу.

— Йди. І знайди те, що шукаєш. Але не забувай, що ми завжди тут, якщо потрібно.

Рафаель вдячно усміхнулася і, залишивши буфет, вирушила до саду. Вона не могла залишити це питання без відповіді. Вона повинна була зрозуміти, що саме відчуває до Люцифера і чому він все ще мав таку силу над нею.

Покидаючи стіни будівлі, вона йшла через сад, де дерева стояли тихо і велично, ніби чекаючи на неї. Вона не помітила, як пройшов час, коли несподівано її погляд зупинився на фігурі, що стояла за однією з дерев. Це був Люцифер.

— Ти знову тут, — сказала вона тихо, не намагаючись приховати свою невпевненість.

Люцифер повільно обернувся і подивився на неї. Його погляд був настільки проникливим, що Рафаель відчула, як її серце почало битися швидше.

— Я знав, що ти прийдеш, — відповів він, його голос був м’яким, але злегка насмішкуватим. — Ти не можеш втекти від себе, Рафаель. І не від мене.

Рафаель затримала подих. Вона не була готова до цієї зустрічі, але знала, що зараз має сказати все, що відчуває.

— Я не хочу більше цього. Це все надто складно... — її голос затремтів.

Люцифер крокував до неї, наближаючись, і зупинився на кілька сантиметрів від неї.

— І що ти будеш з цим робити? — його питання прозвучало так, ніби він знав відповідь ще до того, як вона встигла її сформулювати.

Рафаель поглянула йому в очі і, відчувши весь цей тягар, сказала:

— Я повинна визначитися. І, може, ти правий, я не можу втекти від себе. Але я не хочу знову заплутатися в цьому всьому. Чи може бути інакше?

Люцифер промовчав, і його очі були глибокими, темними. Мовчки, він простягнув руку і торкнувся її плеча.

— І що, ти хочеш залишити все позаду? — його голос став м’якшим, майже зворушливим. — Рафаель, це не так просто, як ти думаєш.

Рафаель відчула, як її серце колотиться. Але вона знала одне — цього разу вона не буде тікати від своїх почуттів.

Голос серафима пролунав раптово, розриваючи тишу саду, і обидва, Люцифер і Рафаель, одночасно обернулися.

— Янголи і демони, з сьогодні ви вчитеся разом! — гучно оголосив серафим, його голос звучав твердо і чітко, не допускаючи заперечень.

Рафаель відчула, як її серце стискається. Це було те, чого вона боялася. Після всього, що сталося між нею і Люцифером, вони тепер повинні були працювати разом, вчитися разом. Це могло стати випробуванням для них обох.

Люцифер, здається, не був так здивований. Він лише повільно поворухнув плечима, як завжди, злегка посміхаючись.

— Ну, це буде цікаво, — промовив він з іронією в голосі, ніби все було лише грою.

Рафаель зітхнула, її погляд впав на землю, коли вона почала рухатися назад до академії.

— Я думала, що це буде важко, але... це більше, ніж я могла собі уявити, — тихо промовила вона, більше до себе, ніж до Люцифера.

— Ти готова? — запитав він, і його тон став серйозним. — Ти можеш це витримати?

Рафаель зупинилася на мить, повернувшись до нього, і подивилася в його очі.

— Я не знаю, але якщо це мій шлях, то я повинна пройти його, — відповіла вона, хоч і в голосі звучала тривога.

Люцифер поглянув на неї довго, ніби оцінюючи її слова. Потім він кивнув, ніби підтверджуючи щось собі.

— Знаєш, це не просто. Але я думаю, ти здатна на більше, ніж ти вважаєш. І ти не одна. Ми всі вчимося разом.

Знову лунала тиша, коли вони повернулися до академії, готові зустріти новий день, який принесе ще більше викликів і, можливо, нових переживань. Але перед ними стояв величезний виклик — навчання разом, у спільному середовищі, де янголи і демони мали змогу взаємодіяти, співпрацювати і, можливо, навіть зрозуміти один одного.

З кожним кроком Рафаель відчувала, що це буде не просто. Але у її серці було маленьке відчуття надії — можливо, саме зараз, у цьому новому початку, вона знайде відповіді на запитання, які її турбували.

З голосом серафима, що оголосив кінець уроків, вражена тиша охопила клас. Його слова лунали як сигнал до відходу.

— На сьогодні заняття закінчені, йдіть до себе, — сказав серафим, його голос залишався таким самим твердим, як і раніше.

Рафаель відчула, як напруга, яка накопичувалася протягом уроку, нарешті трохи зменшилась. Всі почали підніматися зі своїх місць, тихо перемовляючись між собою. Ангеліна вийшла першою, посміхаючись і кидаючи погляд на Рафаель.