Читати книгу - "Вузол, Коля Козак"

Розділ 9 

— Як? Як тут міг бути кабінет біології? — розгублено промовив Тимур, вдивляючись у знайомі парти, плакати з органами людини та старий людський череп, що валявся під столом.

— Це ж психлікарня… — прошепотіла Лея. — Що за чортівня?

Еліна глянула на них холодним поглядом.

— Ви забули? Це прокляте місце. Воно може контролювати реальність, змінювати стіни, коридори, кімнати. Тут немає нічого звичайного. Воно грається з нами, — сказала вона, майже без емоцій.
— Нам просто треба знайти останні два ліхтарі і вибратись. Інакше ми залишимось тут… назавжди.

Слова зависли в повітрі, мов туман.

Вони продовжили пошуки.

Коридори ставали довшими. Стіни наче шепотіли. Світло згасало, а кожен новий поворот здавався замкненим у петлю.

Але… через годину, можливо дві… вони знайшли його.

Дев’ятий світильник. Світився ніжно-голубим в темній бібліотеці. Між книжками, що перетворились на пил. Лежав, ніби чекав на них.

Вони підібрали його мовчки.
В очах кожного знову загорілась надія.
Залишився один.

Один ліхтар до свободи.

Але чим ближче до кінця… тим сильнішим ставало зло навколо. Тіні повзли по стінах. Стеля дихала. А кожен крок лунав як вибух.

— Ми близько… дуже близько, — сказав Тимур.
— І саме тому вони не дадуть нам просто так піти, — прошепотіла Еліна.