Читати книгу - "Скорочено Пригоди Тома Сойєра"

За три милі від містечка пароплав зупинився навпроти порослої лісом долини і причалив до берега. Юрба посунула на берег. Через деякий час хтось запропонував йти до печери на горі. Діти озброїлися свічками і рушили. Всередині печери була маленька кімната з каміння. Помалу процесія стала спускатися вздовж крутого спуску головної галереї. За кожні кілька кроків обабіч головного ходу відгалужувалися ще вужчі ходи, бо печера Мак-Дугала була тільки величезним лабіринтом покручених і кривих коридорів, що сходились і знову розходились, але нікуди не мали виходу. Говорили, що тут можна блукати протягом довгих днів і ночей і ніколи не знайти виходу.

Більшість молодих людей вивчила тільки невелику частину печери. Звичайно ніхто не наважувався йти далі. Том Сойєр знав печеру не більше, ніж усі інші. Діти почали заходити в бічні ходи, зустрічали одне одного у тих місцях, де коридори знову з'єднувалися. Помалу мандрівники купками вибігали до виходу, захекані, веселі, вкриті з голови до ніг свічним лоєм і глиною. Уже був вечір, діти пішли на пароплав, щоб відправитися додому.

О 10 годині містечко заснуло тихим сном, але Гек вартував. Коли в корчмі погасли вогні, він подумав, чи не краще махнути на все рукою і піти спати. Та раптом він побачив, що двоє злочинців відносять кудись скарб у скриньці. Не було часу кликати Тома, тому Гек вирішив, що сам прослідкує за чоловіками.

Злочинці видиралися стежкою на пагорок, де стояв будинок удови Дуглас. Коли індієць Джо побачив, що у неї досі горить світло, він сказав, що там, мабуть, гості, тому треба почекати. Джо розповів напарнику, що хоче помститися, бо чоловік вдови був суддею і колись запроторив його до тюрми. Почувши це, Гек кинувся тікати і прибіг до будинку валлійця. Старий і два його сини спитали, що сталося. Гек розповів про спланований напад на вдову. За три хвилини старий з синами, добре озброєні, були вже на горі і навшпиньки йшли стежкою між кущами, тримаючи зброю напоготові. Гек сховався за великим каменем і скоро почув тріск пострілів і чийсь крик. Хлопець не став чекати далі. Він скочив і побіг з гори так швидко, як тільки могли нести ноги.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ

ГЕКОВА РОЗПОВІДЬ

У неділю вранці, тільки-но почало розвиднятися, Гек видерся на гору і постукав до старого валлійця. В домі ще спали, але це був сторожкий сон, бо всі ще не встигли заспокоїтися після нічної пригоди. Безпритульного хлопця прийняли дуже гостинно. Він довідався, що ті мерзотники гайнули із стежки в кущі, бо старий валлієць чхнув і видав себе. Хлопці стріляли, але злочинці кинулись тікати через ліс. Шериф влаштував облаву в лісі. Гек розповів, що встиг трохи розгледіти злочинців, один з них — глухонімий іспанець, що бував у містечку разів два, а другий — у лахмітті, огидна пика. Валлієць знав, що це за люди, бо бачив їх якось у лісі. Гек попросив старого, щоб ніхто не знав, що це саме він натрапив на слід злочинців, бо один з них може його вбити. Старий пообіцяв додержувати таємниці, а все-таки спитав, як хлопцеві спало на думку стежити за цими людьми. Гек збрехав, що йому просто не спиться ночами і от вчора, коли він ходив біля корчми "Товариство тверезості", побачив двох чоловіків, які несли щось підозріле, напевно, крадене. Коли один прикурював, Гек роздивився їхні обличчя. Валлієць пообіцяв хлопцеві захист і безпеку. Старий зрозумів, що іспанець не глухонімий, а Гек знає щось про нього, але не хоче розказати. Нарешті хлопець признався, що то не іспанець, а індієць Джо. Коли валлієць сказав, що біля паркану злочинці загубили величезний клунок, Гек подумав, що там були гроші, та виявилося, що у клунку були грабіжницькі інструменти.

Після сніданку хтось постукав у двері, Гек відразу сховався. Прийшла вдова Дуглас і ще деякі люди. Жінка була дуже вдячна за порятунок. Протягом двох годин старий раз у раз повторював своє оповідання, бо приходили нові відвідувачі.

Цього ранку, зважаючи на канікули, в недільній школі навчання не було. Проте всі рано зібралися в церкві. Скрізь тільки й говорили про страшну нічну подію. Коли проповідь закінчилася, дружина судді Течера підійшла до місіс Гарпер, бо гадала, що Беккі ночувала у цієї жінки і не прийшла до церкви, бо вчора втомилася. Тоді ж тітка Поллі йшла повз маму Беккі і сказала, що Том знову загубився. Жінки зрозуміли, що щось сталося. Інші діти сказали їм, що не помітили, чи були Том і Беккі на пароплаві, коли всі поверталися додому. Місіс Течер знепритомніла, а тітка Поллі ридала, ламаючи руки.

Подія біля будинку вдови Дуглас відразу стала такою незначною. Грабіжників відразу забули. Люди рушили на пароплаві до печери. Всю довгу ніч містечко чекало новин, а коли настав ранок, від шукачів надійшло тільки прохання прислати більше свічок і харчів. Місіс Течер з горя мало не збожеволіла, тітка Поллі теж. Суддя Течер раз у раз присилав з печери бадьорі записки, сповнені надії, але його слова не давали їм утіхи.

Другого дня, на світанку, старий валлієць повернувся додому з печери. У нього вдома лежав Гек, якого трусила пропасниця. Лікарі були в печері, а тому доглянути хворого прийшла вдова Дуглас.

Перед обідом купки змучених людей почали повертатися до містечка. Розповідали, що були досліджені найвіддаленіші закутки печери, в які ніхто раніше не заходив, що будуть розшукувати і далі, бо час од часу бачили десь вогники. В одному місці, далеко від тієї частини печери, яку відвідують туристи, знайшли напис "Беккі і Том".

Так минуло три жахливі дні й три жахливі ночі. Містечко впало в безнадійний відчай. Навіть щойно зроблене викриття, що власник корчми товариства тверезості потай тримав спиртні напої, не справило майже ніякого враження на людей. Гек дізнався, що в корчмі знайшли горілку, і він хвилювався, чи не знайшли грошей. Та вдова сказала, що більше нічого там не було. Гек засмутився,