Читати книгу - "Бляшаний барабан"

Побоюючись пускатися в довгі балачки про отих продавщиць у крамницях канцелярського начиння, я вже пошкодував, що назвав той папір невинним, отож сидів тепер тихенько, дочекався, поки Бруно пішов з палати, й аж тоді розгорнув пакунок, де були п'ятсот аркушів писального паперу.

Я не довго тримав і зважував на руці ту досить тугеньку паку. Відлічивши десять аркушів, я сховав решту до тумбочки біля ліжка. Авторучка знайшлася в шухляді поряд із фотоальбомом; вона була повна, чорнила в ній мало вистачити. З чого ж почати?

Будь-яку розповідь можна почати з середини й, рішуче посуваючись уперед чи назад, збивати всіх з пантелику. Можна вчинити по-сучасному, відмовитись від усіх посилань на часи та відстані, а потім оголосити самому чи дати зробити це комусь іншому, що нарешті, в останню годину, мовляв, із проблемою часу й простору пощастило впоратися. Можна також уже на самісінькому початку заявити, нібито нині написати роман — узагалі нікому не до снаги, а тоді, сказати б, у себе ж таки за плечима склепати гучний бестселер, щоб зрештою постати в очах світу останнім і єдино можливим романістом. Мені теж випадало чути, нібито це добре й скромно, коли на самому початку заявляєш: «Героїв у романах уже нема, бо вже нема особистостей, бо особисті риси втрачено, бо людина самотня, кожна людина однаково самотня, вона не має права на особисту самотність і належить до самотньої маси, позбавленої імени й героїзму. Так воно, мабуть, і є, і це має свій резон. Та щодо мене самого, Оскара, й мого санітара Бруно хотілося б усе ж таки сказати: ми з ним — обидва герої, герої дуже різні, він — за вічком, я — перед вічком; і коли він переступає поріг, обидва ми, попри всю нашу дружбу й самотність, і досі не обертаємося на масу, позбавлену імени й героїзму.

Почну я ще задовго до себе, бо ніхто не має права описувати власне життя й розставляти в ньому віхи власного буття, якщо він не набереться терпіння й не згадає спершу бодай половину своїх дідів та бабів. Отож усім вам, хто змушений жити метушливим життям за стінами мого лікувально-опікунського інтернату, вам, мої друзі й щотижневі відвідувачі, які навіть не здогадуються про мої паперові запаси, дозвольте відрекомендувати Оскарову бабцю з материнського боку.

Якось жовтневого надвечір'я моя бабця Ана Бронська сиділа в своїх спідницях край картоплища. До полудня вона спритно згрібала граблями зів'яле картоплиння в охайні купи, в обід з'їла политого солодким сиропом хліба зі смальцем, потім востаннє прошарувала поле й нарешті сіла в своїх спідницях між двома майже повними кошиками. Ноги в чоботях вона випростала, носаки звела докупи, й тепер біля самісіньких її підошов тліло багаття з картоплиння, часом астматично оживаючи й старанно розстилаючи пасма диму над ледве помітним схилом. Ішов одна тисяча вісімсот дев'яносто дев'ятий рік, і сиділа бабця в самому серці Кашубської землі, неподалік від Бісау, ближче до цегельні під Рамкау, за Фіреком, з боку дороги на Брентау, між Діршау й Картгаузом; вона сиділа спиною до чорного лісу Ґольдкруґ і обвугленою на кінці ліщиновою палицею підсовувала бульби під гарячий попіл.

Коли щойно я окремо згадав про бабині спідниці й, сподіваюся, досить виразно написав: «Вона сиділа в своїх спідницях», та, власне, й розділ назвав «Широка спідниця», то мені добре відомо, чим я маю завдячувати тій одежині. Моя бабця носила не одну спідницю, а цілих чотири, одну поверх одної. І носила вона не одну верхню й три спідні, а чотири так звані верхні спідниці, кожна спідниця несла на собі наступну, а сама бабця носила всі чотири за системою, згідно з якою їхня послідовність щодня змінювалася. Та, котра вчора була на самісінькому верху, сьогодні опинялася під тим верхом; друга ставала третьою, а та, що вчора була ще третя, сьогодні прилягала до самого тіла. А ось та, яка ще вчора була до бабці найближче, сьогодні виставляла напоказ свій узор, тобто не виставляла жодного узору, бо всі спідниці в моєї бабці Ани Бронської надавали перевагу одному кольору — картопляному. Мабуть, той колір їй дуже пасував.

Окрім такого колірного оформлення, бабині спідниці вирізняла ще й екстравагантна щедрість у витратах матерії. Коли завівав вітер, спідниці напиналися й прибирали округлої форми, коли вітер стомлювався, вони опадали, коли він пролітав далі — лопотіли, а коли бабця поверталася до вітру спиною, всі чотири спідниці спурхували поперед неї. Сідаючи, бабця збирала всі спідниці довкола себе.

Окрім цих чотирьох спідниць, що постійно напиналися, обвисали, спадали зборками чи стояли, порожні й задубілі, поряд з її ліжком, мала бабця ще одну, п'яту. Ця п’ята нічим не відрізнялася від решти чотирьох картопляного кольору. До того ж п'ятою спідницею не завжди була та сама п'ята. Як і її посестер — адже в спідниць жіноча доля — її теж міняли, вона належала до тих чотирьох, яких вдягали, а коли наставала її черга, мала, як і решта, що п'ятої п'ятниці побувати в балії, наступної суботи — на шворці за кухонним вікном, а просохнувши — на прасувальній дошці.

Коли такого суботнього вечора бабця, поприбиравши в хаті й помивши підлоги, насмаживши й наваривши, поправши й попрасувавши, видоївши корову й нагодувавши її, з головою сідала в кадуб і ділилася чимось із мильним розчином, а тоді вилазила з кадуба — вода в ньому знов опадала, — сідала край ліжка й накидала на себе квітчасту хустку, на долівці перед нею лежали, розпластавшись, чотири спідниці, які вона вже вдягала, й одна свіжовипрана. Бабця підпирала вказівним пальцем правої руки нижню повіку правого ока й, позаяк нічиїх порад, зокрема й свого брата Вінцента, не слухала, швидко ухвалювала рішення. Стоячи босоніж, вона пальцями ніг відгортала вбік ту спідницю з чотирьох, на котрій картопляний колір найдужче втратив свій лиск. Місце, що звільнилося, діставалося чистій спідниці.

На славу Ісусові Христу, уявлення про якого бабця мала досить виразне, другого дня, в неділю, вранці нову послідовність спідниць освячував похід до церкви в Рамкау. Де бабця носила випрану спідницю? Вона була жінка не лише чепурна, але й досить гонориста, тож найкращу свою спідницю, а надто за гарної погоди, коли світило сонечко, виставляла напоказ.

Та коли моя бабця сиділа біля багаття й пекла картоплю, був саме понеділок і пора вже пообідня. Недільна спідниця в понеділок ставала їй на один шар