Читати книгу - "Голуб"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мадам Топель була на своему місці! Він ще при вході до продуктового відділу помітив, що вона сидить за своєю машинкою і шиє. Так, одна надія на мадам Топель, вона працювала навіть під час обідньої перерви, старанно й швидко. Він підбіг до неї, став біля швейної машинки, знявши руку зі стегна, кинув квапливий погляд на годинник, було п’ять по другій, і, прокашлявшись, звернувся до неї:
— Мадам!
Мадам Топель завершила шов на червоній плісированій спідниці, над якою саме працювала, вимкнула машину, підняла ніжку голки, щоб звільнити тканину й обрізати нитки. Потім вона підвела голову й поглянула на Йонатана. Вона носила величезні окуляри з товстою перламутровою оправою й сильно вигнутими лінзами, які робили її очі велетенськими, а очні западини — глибокими, тінистими ярами. Каштанове волосся гладенько спадало на плечі, а її губи були нафарбовані срібно-фіолетовою помадою. Їй могло бути років п’ятдесят — п’ятдесят п’ять, вона мала вигляд панянок, що вміють прочитувати долю на скляній кулі або на картах, вигляд тих доволі виснажених панянок, яким назва «пані» не зовсім і пасує, але до яких з першого погляду відчуваєш довіру. І навіть її пальці — вона трохи поправила пальцями окуляри на носі, щоб краще бачити Йонатана, — так ось її пальці, короткі, схожі на сардельки й одночасно — всупереч великому об’єму ручної праці — доглянуті, з налакованими фіолетово-срібним нігтями, були ознакою вартої довіри напівелегантності.
— Чого бажаєте? — спитала мадам Топель хриплуватим голосом.
Повернувшись до неї боком, Йонатан показав дірку в штанах і спитав:
— Ви можете це полагодити? — І оскільки питання прозвучало для нього занадто грубо й могло видати його адреналізоване хвилювання, він додав якомога м’якше: — Тут дірочка, невеличкий розрив… дурна незграбність, мадам. Чи можна тут щось зробити?
Мадам Топель, помандрувавши поглядом своїх велетенських очей, знайшла дірку на стегні й нахилилася наперед, щоб краще її роздивитися. При цьому ошатна копиця її каштанового волосся посунулася від лопаток до потилиці, оголивши коротку, білу, гладку шию; і одночасно він відчув запах, тяжкий, напудрений і п’янкий, так що Йонатан мимоволі закинув голову назад і спрямував погляд від шиї геть у глиб супермаркету; на якусь мить він осягнув зором приміщення повністю, зі всіма його полицями й холодильниками, вітринами із сиром та ковбасою, столами спецпропозицій, пірамідами пляшок та купами овочів і зі всіма клієнтами, що снували в міжряддях, штовхаючи поперед себе візочки для покупок і тягнучи за собою малолітніх дітей, з обслуговуючим персоналом, завідуючими складами, касирами — рухливий гамірливий натовп людей, на краю якого, у всіх на виду, стояв він, Йонатан, зі своїми розірваними штанами… Раптом у нього в голові промайнула думка, що там, у натовпі, можуть знаходитися, наприклад, месьє Вільман, мадам Рок або навіть месьє Рьодель і спостерігати його, Йонатана, під час того, як якась занедбана пані з каштановим волоссям привселюдно обстежує його тіло в такому прикрому місці. До того ж йому стало трохи млосно, коли він, о Боже, відчув на своєму стегні один із схожих на сардельки пальців мадам Топель, яким вона піднімала й притуляла надірваний клаптик тканини…
Та ось мадам випірнула з рівня стегон на поверхню, відкинулася на спинку стільця, а безпосередній приплив її парфумів припинився, так що Йонатан зміг нахилити голову й відвести погляд від бентежливої далечіні приміщення та спрямувати його на довірливу близькість великих вигнутих лінз мадам Топель.
— Ну то як? — запитав він і повторив: — Ну то як? — У його голосі чувся напружений переляк, немовби пацієнт стояв перед своїм лікарем в очікуванні нещадного діагнозу.
— Нема проблем, — сказала мадам Топель. — Треба лишень щось підкласти. І, звичайно, буде помітний невеличкий шов. Інакше не вийде.
— О, це не страшно, — заспокоїв її Йонатан, — невеличкий шов не має жодного значення, хто туди заглядатиме? — Він поглянув на годинник, була чотирнадцята година чотирнадцять хвилин. — Отже, ви можете це зробити? Ви можете мені допомогти, мадам?
— Так, звичайно, — промовила мадам Топель, поправляючи свої окуляри, які трохи з’їхали під час оглядин дірки.
— О, дякую вам, мадам, — сказав Йонатан, — я дуже вам дякую. Ви рятуєте мене в дуже скрутному становищі. Але в мене є ще одне прохання: чи не могли б ви… чи не були б ви такі люб’язні — я страшенно кваплюся, у мене лише кілька… — він знову поглянув на годинник, — …у мене тільки десять хвилин часу. Ви не могли б зробити це зараз? Я маю на увазі, ось у цю хвилину? Негайно?
Є питання, що заперечують себе самі, вже тому, що їх ставлять. І є прохання, уся марність яких стає очевидною, ще коли їх формулюють, дивлячись при цьому іншій людині у вічі. Йонатан дивився у спохмурнілі велетенські очі мадам Топель і розумів, що все марно, безперспективно і безнадійно. Він знав це вже раніше, ще коли ставив своє заплутане запитання, знав і фізично відчував, як упав рівень адреналіну в його крові, коли він поглянув на годинник: десять хвилин! У нього було відчуття, що падає він сам, ніби особа, яка стоїть на крихкій крижині, яка ось-ось розтане. Десять хвилин! Як може взагалі хто-небудь протягом десяти хвилин заштопати цю жахливу дірку? Цього не може бути, бо не може бути ніколи. Зрештою, цю дірку не залатаєш на стегні. Треба щось підкладати, а це означає — зняти штани. Але де взяти одночасно інші штани, тут, посеред продуктового відділу «Бон Марше»? Зняти свої штани й залишитися стояти в підштаниках?.. Нісенітниця. Повна нісенітниця.
— Негайно? — перепитала мадам Топель, і Йонатан, знаючи, що все марно, і безмежно відчуваючи свою поразку, кивнув.
Мадам Топель посміхнулася.
— Ось подивіться, пане: усе, що ви тут бачите, — вона вказала на планку двометрової довжини, достоту завішану сукнями, жакетами, штанами, блузами, — все це я мушу зробити негайно. Я працюю по десять ґодин на день.
— Так, звичайно, — погодився Йонатан, — я все розумію, мадам, це було дурне запитання. Як ви вважаєте, скільки часу вам потрібно, щоб заштопати мою дірку?
Мадам Топель повернулася знову до своєї машинки, поправила тканину червоної спідниці й опустила лапку.
— Якщо ви принесете мені штани в понеділок, то вони будуть готові через три тижні.
— Через три тижні? — повторив Йонатан, мов п’яний.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Голуб», після закриття браузера.