Читати книгу - "Том 3"

Орест

Чого ж розійтись?

Груїчева

А який же, по-твоєму, вихід! Хіба ж краще дражнити її і себе? Так же довго тривати не може, се фальшиво і тяжко, гра в якусь надземну любов пристала хіба підліткам, і я ніколи не повірю, щоб Люба була справді такою дитинкою, як вона з себе удає. їй не шістнадцять літ. Вона просто дуже зручно розлічила всі ходи.

Орест

Мамо, я прошу тебе не говорити так про Любу, інакше я не можу розмовляти далі.

Груїчева

Будь ласка, я маю право вимовляти свої думки і не добирати стилю для рідного сина. Ну, а чим же ти сб’ясниш те, що вона тримає тебе коло себе, мов на ретязі тримає, як павук...

/ Орест

Ну, се ще хто його зпа, хто кого більше тримає. .

Груїчева

Звісно, вона тебе. Що з того, що вона не зветься твоєю жінкою? Так найкраще, всі права і ні одного обов’язку!

Орест

Мамо, ти сама собі перечиш. Се навіть проти всякої логіки!

Груїчева

А де ж у вас логіка? Високі теорії, нова мораль!.. Добра мораль, зав’язати світ людині. Ні, не буде сього, я не дам тебе на поталу сій demi-vierge *, сій упириці. Ти мусиш покинути її.

Орест

Сього не буде ніколи, ніколи, скоріш я життя покину! Ти не маєш права вимагати сього!

Груїчева

Оресте! Я маю право на тебе. Я тебе викохала, виростила, тобі все життя віддала. Нема такої жертви, якої я б для тебе не принесла.

Орест

Я від тебе ніколи ніяких жертв не просив і тепер не прошу, а ти хочеш відібрати від мене життя, моє щастя, се просто егоїзм, насильство.

Груїчева

Оресте, Оресте, дитино моя! Що ти говориш, я ж для тебе на все готова! Женись, покинь мене, роби, що хочеш, тільки не губи себе. Хіба ж ти не знаєш, що утопиш себе, як оженишся з нею? її ж мати божевільна була...

Орест

Яке мені діло до її матері?

Груїчева

0 нещастя моє, невже ж ти візьмеш за себе сю божевільну!

З вікна чути крик Люби.

0 p e c t

Так, я візьму її або хам збожеволію, коли ти того хочеш.

(Раптово іде геть.)

Мати хапає його за руку, він виривав і кидається до будинку

праворуч.

Груїчева

Оресте, Оресте!

Орест входить у двері,

Боже мій, боже!

(Виходить, схопивши голову руками.)

вихід X Орест і Любов.

Любов

(вибігав па веранду, одною рукою тримається за голову, другою одвертав від себе Ореста)

Лиши мене, лиши мене, все скінчено, я виїду, ми більш не побачимось. Твоя мати має рацію, ти не повинен брати якоїсь божевільної!

Орест

Любо, прости їй, се просто заздрість материнська, вона не звикла ділити мене ні з ким, потім вона побачить, яке щастя ти мені даси, і перша попросить у тебе пробачення.

Любов

Ні, ні, вона їїравду казала. Я упириця, я п’ю з тебе кров...

Орест

Доле моя, що ти говориш? Ти просто розстроєна сьогодні! Заспокойся! Забудь ти сю нещасну розмову, що тобі до того! Я ж тебе люблю, як і перше, ні, більше, ніж перше!

Любов (плаче, припавши до колони)

О наша блакитна квітка, що з нею сталось!

Орест

Не жалуй — що сталось, мусить статись, будем брати те, що дає життя.

Любов

Не можу, не маю права...

Орест

Право! Я знаю тільки одно право, право на щастя! А яке ж ти маєш право віддавати мене в жертву якійсь фантазії, якійсь фікції. Ти ж знаєш, що, кидаючи мене, ти губиш мене з тілом і душею, у мене нічого не зостанеться в житті без тебе.

Любов

(пересилюе себе, перестав плакати, кладе йому руку на

плече)

Ні, коханий, не кажи сього, у тебе зостанеться ^гвій талан.

Орест

Він загине без тебе, бо ти моя муза, ти коя поезія. Я тепер нічого не пишу, бо я не маю думок в голові, окрім одної, що ти не моя і що я не можу так жити... Ти хочеш загубити навіки мене, мою славу і все, що я міг би зробити, бо я чую в собі вогонь, він міг би дива створити, але ти хочеш вгасити його. Що ж, нехай гасне, мені тепер нічого не жаль...

Любов

Оресте, о, як мені тяжко се говорити! Ти молодий, ти можеш пережити, забути се все, знайдеш собі кращу.

Орест (здіймає різко голос)

Не ображай мене, я не хочу терпіти сього. Кращої від тебе нема на світі, а хоч би й була, то мені її не треба. О, якби ти мене любила так, як я тебе!

Любов

Оресте, ти знаєш, що я люблю тебе, що я тільки тебе на світі кохаю.

* Орест

Хто любить, той не віддасть любого в жертву мертвій теорії, мріям кабінетним. <■

Любов

(подається до нього, але затримується з оюахом)

А що, коли се не мрії?

Орест

Дарма! З тобою я на все готовий. Все, все ділитиму

з тобою...

Любов

Навіть божевілля...

Орест

Так, все! Тільки будь моя! Скажи: моя?

(Обіймає її, цілує.)

Любов (замираючим голосом)

Твоя...

(Мліє, опускається і падає з його обіймів додолу, як

нежива.)

Орест (припадає до неї)

Любо, Любо, що з тобою? Ах, вона мов нежива! Я її убив. Любо, Любо, прокинься!

Любов (прокидається після млості)

Ах, оце я й лежу? (Схоплюється жваво і легко; до Ореста.) Ти нащо мене додолу кинув? Бач який!

Орест

Тобі краще, серденько? Що тобі, Любо?

Любов

Ех, що там! Мені так добре! Я така щаслива! (Кидається йому на шию.) І тй щасливий, правда?.

G р е с т

Правда, моє щастя, моя! Коли ж ми вже будемо навіки вкупі? Коли ти назовеш мене дружиною привселюдно?

Любов

Ходім!

(Бере його за руку.)

Орест

Куди?

Любов

До церкви.

Орест (трохи злякано)

Чого?

Любов

До вінця.

Орест

Ні, мила, не жартуй, скажи! Чи до жартів тепер? Любов

Які там жарти? Нас уже давно ждуть... Ах, стривай, я ж не вбрана, се нічого, я зараз! хвилиночку, хвилиночку! (Біжить на веранду, спиняється, обертається і посилає Орестові скілька поцілунків рукою.) Вмить, мов кохання!.. Тьотю Ліпо, де моя біла сукня?

(Зникає в дверях.)

Орест

Що з тобою, Любо? (Біжить до дверей.)

Люба раптово кинула дверми, замкнула їх. Чутно її голос: «Тобі не можна; жених не повинеи бути в