Читати книгу - "Том 3"

(Орест стукається в двері, йому ніхто не одчиняє. Він біжить до будинку ліворуч.)

Сергію Петровичу, Олександро Вікторівно! Хто-небудь, на бога! Рятуйте, поможіть! (Вбігає в двері, згодом вибігає знов.) Ніде нікого! О господи!

(Знов кидається до будинку праворуч і стукається, далі забігає за будинок і звідти чутно, як він стукає.)

Любов у білому пеньюарі з розпущеним волоссям, у руках шапочка амазонка 8 довгим вуалем. Олімпіада Іванівна за нею, перелякана, сама не своя.

Олімпіада Іванівна

Любочко, годі, годі! Ах, що з тобою?

/ Любов

Білого не знайшла, все одно, тепер і чорне в моді. (Одривае вуаль од шляпки, рве квіти на вазонах, що стоять на веранді, і вкупі з вуалем чіпляє їх на голові собі.) З живими оригінальніше буде!

вихід XII

Сан я, Милевський, Орест, Олімпіада Іванівна і Любов.

С а н я

(побачивши Любу, стала здивована)

Що се таке?

Орест (до Милевського)

Де лікар, де лікар, скоріше!..

Саня хапає чоловіка за руку.

Любов

Я вже готова. Тільки роль виучу: по весіллі мій дебют.

(Іде на веранду, звідти декламує монолог Доісульєтти.)

Летіте вчвал, ви, румаки огнисті *,

До Фебових палат; візник такий,

Як Фаетон, хай вас жене на захід,

Хай миттю вас покриє хмарна ніч.

Спусти запону щільну, гречна нічко,

Ходи, матроно, в простих чорних шатах. Прийди, Ромео, ти мій день вночі,

, Бо ти лежатимеш на крилах ночі,

Як перший сніг на ворона крилі...

О мій Ромео!

(Кидається обіймати.)

Орест хапає її за руку.

Любов

Ходім, ходім, пора! Ай, пусти мені руку! Геть, я сама тебе не хочу, лютий, бери собі Сашо! (Виривається, біжить до Саніу бере її за плечі і пхає до Ореста.) Цілуйтесь!

Саня

Ой, рятуйте!

(Біжить у свій дім і з гуком замикає двері.)

Любов (до Милевського)

Як се я досі не бачила, що у вас такі гарні вуси? (Бере його за лице й повертає до себе.) Тільки шкода, що од них чорні метелики на руці зостаються. Часто ваша жінка миє рученята? (Сміється.) Як ви казали: любов — се балерина! Значить, я балерина.

(Зриває з себе вуаль, має ним над головою, кидає і ловить квітки, танцюючи шпарко вколо, немов вальса. Пробігає біля Ореста, умисне чіпляє його вуалем. Орест хоче затримати її, вона зручно ухиляється і збігає на веранду.)

Милевський (до Олімпіади Іванівни)

Може б, їй дати що для заспокоєння. Я принесу капель.

(Виходить.)

ВИХІД XIII

Ті ж без Милевського і Сані. Лікар входить справа. Олімпіада Іванівна кидається до нього, показує на Любу, мімічна розмова між ними.

Любов

А, Яків Григорович! Ставайте тут! (Показує на місце перед сходами на веранду.) Я з вас намалюю Гіппократа, Сократа, а ви, тьотю Ліпо, будете Ксантіппа! Ха-ха! Не хочете! (Бере великого пензля, шпарко маоїсе по дощечці, потім кидає скриньку на землю, фарби і пензлі розсипаються.) Пісок пристане, буде добрий грунт, а то Крицький каже, що у мене грунту нема. А я йому казала, що я Жанна д’Арк. (З величним жестом.) «Горітиме святая орифлама!» *

Лікар

(підходить до неї, бере за руку)

Любов Олександрівно, як ви тепер маєтесь? Ви ранком скаржились, що у вас голова болить, а тепер вам іраще? ^

Любов

0 боже мій! (Весело.) І тут болить, і тут, і тут! (Показує на голову, на руки, шпарким і тремтячим рухом пробігає руками по всьому тілі.) Але се нічого, nur еіп kranker Mensch ist Mensch! 1 Ідіть собі спати, я не держу вас!

Лікар (до Олімпіади Іванівни)

Ідіть приготуйте холодну ванну.

Олімпіада Іванівна виходить.

Любов

Ай, змова! Утопити мене хотять, кажуть, я божевільна!

(Кричить і плаче.)

Орест (до Люби)

Любо!

Любов (штовха його)

Іди! (Біжить до лікаря і шепче йому на вухо.) Я йому не вірю, у нього mania grandiosa 2, він думає, що він Данте, ха-ха-ха! А от я йому на злість. Слухайте:

В синім морі тануть золоті хмаринки,

В небі ні зоринки,

Над водою в’ється ластівочка швидко,

Вже її не видко.

Серце кришталеве, золоте кохання,

Дарма залицяння.

(Дивиться зальотно на Ореста; той закриває лице руками.)

1 Тільки хвора людина є людиною! (нім.).— Ред.

2 Манія самовозвеличення (лат.).— Ред.

Xa-xa-xa! Jalousie d'artiste 6. (Раптом обіймає й цілує лікаря.) Чому ви не женитесь, Яків Григорович? Вам би треба жіночку молоденьку, гарненьку. (Лічить йому волосся На голові.) Один, два, три, чотири, в більше, ніж у Бісмарка!.. Вони думають, що я... (Торкає себе пальцем по лобі.) Я завжди була така, так веселіше, от я вам розкажу. (Говорить жваво з веселим, але напруо/сеним виразом лиця, немов згадує чи ловщь нитку ідей. Тон рішучий, переконуючий, дедалі все швидше говорить.) Я була душею товариства, а потім вони всі так співали, співали, ні, правда, грали, ні, зовсім не те, я їм розказала одну дуже смішну історію... а вони зажурились. Дивіться, он летюча рибка! Ану, хто швидше! (Біжить швидко до річки.)

Орест переймав і ловить її за талію. Олімпіада Іванівна входить па половині її монолога, ридав, лікар заходжується коло

неї.

Любов (плеще в долоні)

Я виграла, я виграла! О щастя!

Орест

Любо, Любо! рятуйте, та що ж се таке?

Любов

(тихо, понизивши голос, здивовано)

Ти не даєш мені зловити щастя?

Завіса

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Хата, які звичайно бувають на російських курортах, як, наприклад, в Ялті; окрім звичайної дачної постанови, на авансцені зліва стоїть chaise longue, ліжка немає; хата, як видно, не спальня, а ніби салон. Праворуч двері в кімнату Люби, на середній стіні двері до виходу, ліворуч теж двері, але вони не одчиняються.

Олімпіада Іванівна сама, стоїть біля правих дверей, притулившись до одвірка, немов прислухається до розмови, що за дверима. Чути за дверима тургання стільця, чийсь голос: «Моє шанування» і Любине теж <<До побачення, доктор!». Олімпіада Іванівна шпарко відступає від дверей і подається на супротивний кінець хати.

вихід її

Олімпіада Іванівна і психіатр. Молодий доктор виходить, за ним зачиняються двері.

Олімпіада Іванівна ( (тихо)

Ну, що, доктор?

Психіатр

(теж тихо, взагалі вся розмова ведеться впівголоса) Нічого особливого, тільки все-таки осторога не вадить!

Олімпіада Іванівна Як же се, доктор?

Психіатр

Найбільше стерегтися шкідливих впливів, нервових роздражнень, прикростей.

Олімпіада Іванівна

Та де ж од них сховаєшся? Любочка така чутлива! Правда, тепер