Читати книгу - "Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм"

з розподілом влади та знання між метрополією та периферією. Для західного колоніалізму характерним є накопичення метрополією і влади, і знання, і саме на цьому базувалися її претензії щодо панування. На відміну від цього, колоніальне правління Росії базувалося частіше тільки на владі, а не на поєднанні влади та знання. Народи, що жили біля західного та південно-західного кордону Російської імперії, вважали себе вищими від метрополії в цивілізаційному плані. Їхня психологія як підкорених народів відрізнялася від психології підкорених народів Британії. Хоча індуси могли ставитися до британців як до ворогів, вони хоч і неохоче, але визнавали їхню цивілізаційну компетентність.

Сучасний чеський письменник Мілан Кундера та естонський — Яан Кросс наводять численні докази того, що за російського правління колонізовані народи почували свою вищість порівняно з колонізаторами 5. У деяких частинах російської та радянської імперії існувала унікальна ситуація, коли на імперіаліста не дивилися знизу вгору ті, на кого була спрямована його влада. Відчуття цивілізаційної нижчості Росії було в XIX ст. настільки поширеним, що навіть такі друзі Росії, як барон Август фон Гакстгаузен (August von Haxthausen), який подорожував по Росії за кошти царя Миколи І, зауважив, що «[Західні] країни, підкорені Росією, мають здебільшого культуру, вищу за культуру їхнього поневолювача». Він мав на увазі Фінляндію, Балтійські провінції, Польщу та Грузію 6. Другою стороною медалі була озлобленість (ressentiment) Росії щодо тих підкорених, які не ставилися до неї з належною пошаною, і це почуття виявлялося в особливо жорсткому поводженні з цими «людьми Заходу». Спроби представити, інтерпретувати, применшити роль та утримати у вуздечці непокірливих «людей Заходу», зроблені в російській літературі, належать до особливої категорії ворожого ставлення до Інших. Достоєвський вивів зневажливі портрети поляків у Братах Карамазовш, а Пушкін і Тютчев зайняли пози ображеної вищості. Письменники нижчого рангу завдавали ударів відвертіше. Радянський російський поет Микола Асєєв у своїй поемі, опублікованій у газеті «Правда» 18 вересня 1939 року, тобто невдовзі після вторгнення у Польщу нацистських і радянських військ, зловтішався поразкою Польщі у такий спосіб: «Від Польщі залишилися тільки крихти…. Полякам не подобалися наші манери; ці пани вельможний кривили рот». І робиться висновок, що тепер вони одержали те, на що заслужили 7.

Тоді як західний імперіалізм був певною мірою об’єднуючим, російський мав явно виражені відцентрові ознаки. Англійці спершу запровадили свою мову на Британських островах, а тоді зробили її світовою змішаною мовою (lingua franca). Москва не досягла успіху в утворенні єдиної життєздатної культурної спільноти на основі окремих територій, народів і родових кланів, про своє панування над якими протягом десятиліть, а то й століть вона оголосила. Зрозуміло, що ці території охоплювали найрізноманітніші землі, що простягалися від Середньої Азії до Центральної Європи і брали участь, за словами Сем’юела Гантінґтона (Samuel Huntington), у конфлікті цивілізацій (clashes of civilizations). Однак Британська імперія також не була однорідною. На землях, якими володіли англійці, жили ворожі цивілізації (у тому значенні, в якому Гантінґтон вжив цей термін); однак багато з них зберегли англійську мову і в постколоніальний період. Російська мова не мала такої сили. Хоча окремі території перейняли російську мову (але не російську національність), що дає підстави для проведення паралелі з Ірландією, у 1990-х роках швидкими темпами відбувався процес повернення до рідної мови (так само, як і відмови від кирилиці, впровадженої радянською владою). Схоже, що центральній метрополії не вдалося здійснити русифікацію не тільки через розміри імперії і різноманіття її складових, а й через певні риси, властиві російській імперській системі.

Можливо, російський імперіалізм зазнав невдачі тому, що він більшою мірою і протягом тривалішого часу, ніж західні колонізатори, спирався на вояків і гармати, а також тому, що йому не вдалося замінити гармати ідеями. Коли він впроваджував російську культуру, то робив це у спосіб, нестерпний для колонізованих народів, наполягаючи на принизливій для них вищості Великої Росії. Західний імперіалізм давав національним елітам багатство європейської інтелектуальної традиції: так, постколоніальні дослідження з’явилися одночасно в західних університетах і в підлеглих країнах. Принагідно можна зауважити, що залунали голоси остраху перед тим, що метрополія не була захищена від шкідливого впливу культури з власної «периферії» 8; водночас певні переваги західних епістемологічної та соціальної систем збереглися, незважаючи на розходження між високими ідеалами, проголошуваними вдома, і суворою реальністю колоніального насильства за кордоном. Російський імперіалізм, на відміну від західного, був надто самовпевненим, надто нервовим стосовно себе, надто маніпулятивним у просуванні російської культури і надто бідним епістемологічно, щоб породжувати ідеї та послідовників у культурній сфері. Тоді як Індія зберегла британську систему демократії, британську систему освіти та, значною мірою, англійську мову, неросіяни у межах російської імперії докладали всіх зусиль, щоб усунути зі своїх країн усі сліди російськості, — настільки відразливою вона їм здавалася у своїх шовіністичних намаганнях пропагувати все російське.

Російська мова, якою раніше розмовляли по всій імперії, витісняється рідними мовами у всіх країнах, окрім Білорусі. В Україні, в якій подібність мов призвела до певних ускладнень, у 1990-х роках систематично робилися ідеологічні зусилля звільнитися від російської спадщини, і їх не можна вважати лише проявом українського шовінізму. У Центральній Європі можна спостерігати різке зниження зацікавлення всім російським 9. На Другому Всесвітньому конгресі татар, що відбувся в 1997 році в Казані, Республіка Татарстан (етнічна республіка у складі Російської Федерації) схвалила латинську абетку для татарської мови 10. Ця квапливість у проголошенні лінґвістичного сепаратизму відображає той факт, що протягом більш ніж чотирьох століть підкорення татарських ханств Росії російська і татарська культурні еліти жили власним окремим життям 11. У Середній Азії повернення до тюркських коренів гальмувалося економічними міркуваннями. Кавказ був змушений боротися з російською воєнною силою; однак Грузія та Вірменія зберігали перевагу своїх рідних мов над російською навіть за комуністичного правління і успішно захистили свої некириличні алфавіти. Мабуть, найбільш яскраво звуження сфери використання російської мови проявилося в Литві, де кирилиця практично зникла з публічного вжитку. У Західній Європі та Сполучених Штатах також спостерігається стрімке згортання вивчення російської мови, яке відбувається паралельно зі зменшенням зацікавлення всім російським, і це є додатковим підтвердженням того, що інтерес до російської культури у світі ґрунтувався (принаймні частково) на пошані до радянських збройних сил 12.

Едвард Саїд зауважив, що об’єднуюча сила західної культури спаяла західні країни та їхні колишні колонії в єдину культурну сферу зі спільними прагненнями та позиціями. На пострадянському Сході мали місце протилежні тенденції. Процес розширення НАТО є, мабуть, найбільш промовистим прикладом дезінтеґраційної сили російської та радянської імперій. Мало країн так прагнуло приєднатися до НАТО, як народи та держави, що належали до російської