Читати книгу - "Сповідь у камері смертників"

— Після оголошення нас можуть арештувати.

— В такому разі — згода. Я недавно вийшов з тюрми, то й знову можу туди повернутися.

І листування, і телефонічна розмова про Групу відбувалися не поза увагою наших пильних «душпастирів», що й відбивається на ставленні місцевих начальників та урядовців до мене.

Посилили адміністративний нагляд, заборонивши полишати помешкання уже не з 10-ї години вечора, а з 9-ї і до 6-ї ранку, мільдуватися у міліціонера не тільки 10, 15, 20, а ще й 30 числа кожного місяця.

5.03.88 р. спрямував прокуророві Парабельського району скаргу на незаконність адміністративного нагляду.

У Березівці багато вже роками покинутих квартир у старих бараках. Я просив начальника ЛЗП дозволити мені відремонтувати одну з них власними силами. Він не дозволив. Мовляв, усе будемо ремонтувати для своїх робітників. Проте це просто відмовка — ЛЗП вже кілька років неспроможний побудувати новий будинок через брак робітників, і якби вони тепер звідкилясь з'явилися, то добудували б новий будинок, ремонтували б жилі помешкання, що також вкрай потребують ремонту, а не бралися б за квартири, до яких руки не доходили вже багато років.

Напередодні совітського жіночого свята 8 Березня у крамниці за списком продавали по пляшці 28-градусної горілки та по дві пачки індійського чаю. Ми теж хотіли купити й пішли до крамниці. Крамарка, поглянувши на нас, сказала, що мене і жінку Балашов викреслив зі списку.

— А мене, — питає жінка капітана Балашова, — на якій підставі ви позбавили горілки до жіночого свята? Балашов:

— Вас позбавили й індійського чаю. Крамниця обслуговує тільки прописаних у Березівці людей, а ви навіть тимчасово не прописалися.

9.03.88. Знову просив Іванова надати житло.

— У нас немає, - каже. — Усе, що в нас є, ми віддаємо своїм робітникам, а ви працювати не хочете.

— Дозвольте мені відремонтувати кімнату, що стоїть без вікон уже кілька років.

— Ми відремонтуємо її для своїх робітників.

— Чого ж у минулі роки не ремонтували?

— У нас для вас немає помешкання, — кинув роздратовано.

— Як вас розуміти: ви не даєте, а якщо я сам знайду, ви перешкоджатимете чи ні?

Присутній замісник:

— Ви не можете проявити ініціативу, бо весь жилфонд у нашому розпорядженні.

— Дайте мені остаточну формулу відмови. Якщо ви й самі не надаєте помешкання, не дозволяєте мені самому знайти чи відремонтувати покинуте помешкання, я писатиму скаргу. Щоб мене перевели до іншої місцевості.

— Пишіть! Пишіть! — загукали гуртом, відкрито задоволені з перспективи спекатися мене.

10.03.88 р. мав розмову з головою сільради.

— Яку, — питаю, — ролю відіграє сільрада в розподілі житла?

— Ніякої, - каже. — Ну, у нас є відповідна комісія, Ми ставимо на чергу для покращення житлових умов тощо, але розподіляє житло дирекція ЛЗП.

— Чи не могли б ви посприяти, аби мені дозволили відремонтувати покинуту і без вікон кімнату?

— У нас буде нарада сьогодні о 7-й годині вечора. Я побалакаю. Прийдіть завтра вранці, - сказала доволі прихильно.

11.03.88 р. пішов до сільради. Поглянувши якось ніяково на мене, каже:

— Навесні приїдуть сюди дві сім'ї. Вони робітники, і їм ЛЗП надасть житло, того для вас немає.

- Їм ЛЗП надасть житло, придатне для життя. До кімнати без вікон їх не поселять?

До відповіді на таке запитання вчорашня нарада не підготувала головицю, і вона ніяково промовчала.

Увечері спрямував скаргу до головви облвиконкому з клопотанням дати вказівку забезпечити житлом або перевести до подальшого відбування заслання туди, де воно є.

А втім, не все прикро й з офіційного боку.

17.03.88 р. Балашов оголосив рішення прокурора Парабельського району про скасування адміністративного нагляду. Розмова була в конторі ЛЗП, й Іванов запропонував мені нову працю — в'язати віники та підшивати валянці. Коли ж я заїкнувся про квартиру, відповів: «Нічого я дать вам не можу». Отже, продовжується намагання загнати мене до гуртожитку. Вони чекають на від'їзд жінки і тоді наміруються поводитися зі мною як із самітним на тій підставі, що я не одружений.

19.03.88 р. ходив утретє до контори, щоб купити дров.

Головна бухгалтерка:

— Треба, щоб Іванов дав вказівку.

Я:

- Іванов сказав, що це не його справа, що дровами займається зав. господарством Воронкова.

Головна бухгалтерка:

— А Воронкова дозволяє?

Пішов до Воронкової в гуртожиток. Вона сказала:

— Хай бухгалтерія виписує дрова. Треба, щоб Іванов сказав.

Я пішов до контори і сказав бухгалтерці, що Воронкова сама не заперечує. Главбух виписала 1 м3 дров. Я заплатив гроші, узяв квиток, пішов до гуртожитку, знайшов Воронкову і, простягаючи їй квиток, кажу:

— Бухгалтерія виписала.

— А Іванов дозволив?

Я:

- Іванов сказав, що дровами займаєтесь ви.

Воронкова:

— Та Іванов мені сказав не давати вам і рубанця!

І не взяла квиток.

Так ось воно як! Нарешті вузол розв'язався; і квартира, і дрова — усе віддали «душпастирі» до одних рук, щоб централізовано затискати мене в гуртожиток.

Пішов шукати Іванова. Не знайшов. Повернувся до квартири з квитком і без дров. Смішно: морозити холодом серед лісів у самих нетрях тайги! Кілька сусідських сімей набиваються зі своїми дровами і кажуть брати скільки завгодно і коли завгодно. Та не дуже велика праця сходити до лісу і принести звідти підходящу ломаку.

20.03.88 р. стало відомо, що бригада шляховиків виїжджає з Березівки і звільняє квартиру в бараці. Я пішов до контори. Щойно привітався до Іванова, як він каже:

— А чому б вам не піти працювати на пилораму?

— Що там робити? — питаю.

— Носити тирсу. Праця в другу зміну.

— Може, й можна. Щоправда, сердечникам не радять працювати в нічні зміни, але я подумаю. Я чув, що шляховики виїжджають, — узявся я за своє. — Може, дасте мені ту кімнату?

- Її уже віддали. А місце у вас у гуртожитку.

— Але ж у мене жінка. Дайте кімнату в гуртожитку для нас двох.

— Ну, цього не можна! Сюди приїжджає начальство, їм треба місце для ночівлі. Та й потім ви ж не одружений.

— Я вам особисто не скоїв жодного зла, а ви так вороже до мене ставитеся.

— А що ви мені можете зробити!

— Скажіть, ну, чого ви не хочете дозволити мені відремонтувати квартиру своїми силами? У вас же багато занедбаних, покинутих квартир.

— У нас нема лісоматеріалу.

— Не смішіть людей; посеред тайги, з власною пилорамою… Проте я зроблю й без вашого лісоматеріалу. Знайду на дорозі пару дощок, і майстер зробить із них дві віконні рами.

— Це ви тепер так кажете, а потім забагнете дошки для одвірків та для заміни підлоги.

— Підлогу не треба міняти. Треба тільки дві рами