Читати книгу - "Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Два роки тому в Ґенемуйдені сталася аварія за участі «Canta». (Мені подобається зберігати цікаві вирізки з газет). Обоє людей, котрі знаходились у ній, загинули. Проте зверніть увагу на от що: їм було дев’яносто шість і дев’яносто сім відповідно! Врізались лоб у лоб з іншим авто. Можливо, лікарі відмовили їм в евтаназії, хто його знає. Переживаєш дві світові війни, а закінчуєш в утлій бляшанці, що врізається в бордюр поблизу Ґенемуйдена. Сотня і дев’яносто три роки на двох. І справді, незле. Ні згадки про те, чи було то подружжя. Можливо, вона доводилася його коханкою, як у випадку з Тедом Кеннеді[13] у Чапаквіддіку[14]. Але це було б занадто ідеально.
Повернемося до газетних вирізки: ось із п’ятниці: втеча 15 000 крокодилів. (Хіба можна ставити дві двокрапки в одному реченні?)
Вівторок, 29 січняУчора ввечері о 18:25 майже всі пожильці зібралися біля плаского телевізора у Відпочинковій кімнаті. Що ж там Беатрікс скаже у своїй щорічній королівській промові? Ось воно: вона зрікається престолу. Правду кажучи, окрім цього оголошення, її коротка промова радше розчарувала. Пані Грунтеман, якій трохи бракує клепки, розмірковувала, чи відправлять тепер королеву у притулок для людей похилого віку.
Кімнату нещодавно упокоєної пані де Ганс поспішно звільнили, аби мати можливість здати її з першого числа місяця, тобто із цієї п’ятниці. Бізнес — це бізнес, гроші — це гроші. Бідолашній єдиній доньці де Ганс дали лише три дні на те, аби вона забрала материні речі, щоби зберігати їх десь чи пожертвувати значну частину Армії Спасіння. Інакше їй довелося би платити за ще один місяць. На жовтих сторінках довідника вона знайшла оголошення, автор якого стверджував, що дає добру копійчину за домашнє майно, і зателефонувала йому. Глянувши на скарби покійниці, він одразу ж розвернуся й пішов. «Це не варте навіть того, аби я завантажував його у фургон». Тактовний тип.
Припускаю, що у пані де Ганс не було ні грошей, ані смаку. Скінчилося все тим, що її донька взяла кілька дарунків на пам’ять, а решту пожертвувала благодійній крамниці.
Вона благала пані Стельваген про ще три дні без плати. «Мені так прикро, так соромно, хотіла б я мати змогу сказати вам щось інше, але просто змушена дотримуватися правил», — найвірогідніше, злукавила Стельваген. Треба буде спитати Анью, чи маю я рацію. Якщо притулку доводиться самотужки звільняти кімнату, родичам надсилають рахунок на 580 євро чи й більше, навіть якщо там роботи не більше ніж на годину.
Якби пані де Ганс дізналася, то перевернулася би в могилі. У могилі, куди її ще навіть не поховали. Учора вдень була можливість попрощатися з нею — останній день, до речі. Жорсткий закон старечих джунглів: або дивишся ти, або дивляться на тебе. Її ховатимуть сьогодні вдень.
Середа, 30 січняКраще мені зараз не висловлювати своїх симпатій до республіканців. Не час кричати: «Геть короля!» Ні, я не проти Беатрікс, але вважаю, час їй уже поступитися. Їй треба більше часу присвячувати живопису та менше перукарю. Ця туга зачіска вже давно мені остогидла. І хоча такі дрібниці не повинні мене дратувати, проте я нічого не можу вдіяти. На першій сторінці «de Volkskrant»[15] щонайменше тридцять портретів Беа. І хоч би одна волосинка на них вибилася із зачіски!
Королеву тут глибоко шанують. Журнал «Royalty» займає почесне місце на кавовому столику, разом із «Hello!» та «Women’s Own». Якось Еферт задля експерименту спробував підсунути примірник «Playboy». Вже за годину примірник зник! На всіх журналах стояв великий чорний штамп з назвою установи, аби ніхто не насмілився винести їх зі спільної кімнати. А на тому «Playboy» штампа не було.
Кілька постійних мешканців вже замовили місце на 20 квітня у мікроавтобусі до Площі Дам[16], щоби відвідати інавгурацію. Вони не хотіли пропустити королівських урочистостей.
За кілька хвилин я планую зазирнути до Еферта. У нього ще один напад подагри, тож доведеться вигуляти його пса Мо. За словами Еферта, те, як Мо гарчить, щойно Стельваген опинялася десь поруч, свідчить, що він розумний. Якось вона проігнорувала гарчання і нахилилася погладити його, так Мо вкусив її за руку, ну чи радше промазав і вчепився у сукню. Дорогу сукню, до речі. Відтоді стосунки між директоркою та Ефертом, м’яко кажучи, досить прохолодні.
На дверях табличка: «Зважайте на гарчання».
Минулого вечора, коли я пішов забирати пса, то побачив, що Еферт закуняв у кріслі. Коли в нього загострюється подагра, він не п’є, одначе натомість приймає жменю пігулок. Щойно напад відступає, він знову повертається до звичного розпорядку.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки», після закриття браузера.